Початок Русі

Лука-райковецька культура

Нестор-літописець, в Повісті временних літ протиставляє тихих та покірливих полян всім іншим слов’янським племенам, які, мовляв, жили в лісі, як всякий звір та їли все нечисте і не відали закону божого, а самі творили для себе закон. Але історію пишуть переможці до яких саме й належав Нестор. Археологія ж каже нам, що всі слов’янські літописні племена знаходились приблизно на одному щаблі розвитку і мали схожі релігійні погляди. Тільки чи були серед них поляни, це ще дуже велике запитання, відповідь на яке може для багатьох виявитись несподіванкою.

Роки існування:
750 - 1 000 н.е.
Етнічний склад:
Слов’яни
Антропологічний тип:
Динарський
Мова:
Слов’янська
Харчова база:
Перелогове землеробство та відгінне м’ясо-молочне скотарство
Мислення:
Сучасне лівопівкульне, вербальне, логічне
Релігійні переконання:
Розвинене слов'янське язичництво
Похоронний обряд:
кремація. Попіл хоронили в ямах з артефактами, над якою насипали курган
Громадський устрій:
Родова патрилокальна елітарна громада
Політична організація:
Конфедерація
Ареал:
Вінницька, Волинська, Житомирська, Закарпатська, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Львівська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Тернопільська, Харківська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька області
Походження:
Культура сформувалась на основі об’єднання людей празько-корчацької культури з частиною людності пеньківської та волинцівсько-роменської культур.
Історична доля:
Лука-райковецька культура
Золоте намисто з підвіскою-лунницею.
Лука-райковецька культура виникла внаслідок асиміляції людьми празько-корчацької культури антських племен. Це саме і є ті літописні слов’янські племена які так старанно перелічує Нестор-літописець і на основі яких постала Русь.

Походження лука-райковецької культури


Лука-райковецька культура культура сформувалась на основі об’єднання людей празько-корчацької (див. Празько-корчацька культура) з частиною племен пеньківської (див. Пеньківська культура) та волинцівсько-роменської (див. Волинцівсько-роменська культура) культур і охоплювала територію всієї правобережної України й Закарпаття та суміжних областей Білорусі, Молдови, Румунії (де вона відома як культура Глінча1) та Болгарії. Людність лука-райковецької культури ідентифікують із культурою літописних слов'янських племен, в першу чергу волинян, древлян, дреговичів, і можливо частково полян.

Господарство лука-райковецької культури


Основу господарства лука-райковецької людності становило орне, в північних районах вогнево-підсічне, а в південних — перелогове, землеробство й присадибне скотарство. Поля орали ралами з залізними наконечниками й без таких, запрягаючи в них коней та волів, а засівали переважно пшеницею, ячменем, житом та вівсом. Розводили велику рогату худобу, свиней, кіз. Типова для лука-райковецької культури ліпна кераміка на загал зберігає празько-корчацькі традиції, відрізняючись хіба що пропорціями та наявністю на частині посудин нерівного лінійно-хвилястого орнаменту. На поселеннях, розташованих на Дніпрі й Дністрі, трапляється невелика кількість імпортної салтівської кераміки (див. Салтівська культура) та амфор із Криму (див. Візантійська культура).

Сільськогосподарські й ремісничі знаряддя та зброю робили із заліза та сталі. В кожному поселенні була власна кузня, а в багатьох — металургійні горни. В кузнях робили наральники, серпи, коси, сокири, тесла, ложкорізи, ножі, шила, риболовецькі гачки, різні типи наконечників стріл та списів, шпори, кресала, деталі для дерев’яних відер тощо. З каменю виготовлено жорна, точильні бруски, з глини — пряслиця, ливарні форми, з кістки — гребені, шила, лощила та інше. Прикраси та деякі деталі одягу виготовляли з кольорових металів. Серед них, зокрема, традиційні для всіх слов’ян дротяні скроневі кільця, підковоподібні фібули для плащів, сережки-лунниці, підвіски-бубонці, поясні пряжки. Імпортними, найімовірніше, були скляні намистини та підвіски. На поселеннях Подніпров’я і Подністров’я трапляються знахідки арабських срібних монет, що були на той час універсальною валютою.

Села й житла лука-райковецької культури


Панівний тип поселень лука-райковецької культури — неукріплені селища, населення яких займалося сільським господарством. Для IX століття характерна поява городищ, що мали ремісно-торговельний і адміністративний характер. Топографія таких селиш досить різноманітна: від низьких терас річок і підвищень у заплаві до ділянок на плато та гірських схилах. Поселення відрізняються і за розмірами — від маленьких хутірців до великих міст, - однак найчастіше це поселення з 10-20 хатин. Дуже часто середні й малі села зі всіх сторін оточують міста й фортеці. Міста були ремісничо-адміністративними центрами племінних князівств, а фортеці, - укріпленими дерев’яними стінами, частоколами, земляними валами й ровами притулками населення під час військової загрози. Основним типом житла є традиційна для слов’ян прямокутна напівземлянка, хоча інколи трапляються й глибші будівлі. Стіни у більшості випадків мали стовпову конструкцію. Опорні стовпи встановлювалися по кутках, а також посередині кожної стіни. На півночі використовувалися зруби, на півдні — стіни з плоту, обмащеного глиною. Покрівля, очевидно, була двосхилою, причому дерев’яна основа часто засипалася зверху шаром глини. Переважають встановлені у кутку печі, складені з каменю. Менш поширеними були печі, виліплені з глини на дерев’яному каркасі або комбіновані, кам’яно-глиняні. Часто використовували великі глиняні жаровні, що застосовувалися, можливо, для просушування збіжжя. Як опалювальні споруди інколи використовувалися вогнища з глиняними черенями. Окрім жител, в поселеннях знаходились господарські будинки, ремісничі майстерні, двоярусні гончарні горни, погреби, обмащені глиною та обпалені ями для зберігання зерна.

Цвинтарі й поховальні обряди лука-райковецької культури


Поселення супроводжувались цвинтарями. На ранніх етапах існування лука-райковецької культури похоронні обряди були типовими для слов’янських племен — покійників спалювали за межами цвинтарів, прах зсипали в спеціальну урну або просто в земляну ямку, а над могилою насипали курган, величина якого залежала від статусу небіжчика. Під курганами інколи фіксуються сліди дерев’яних огорож навколо поховань. Крім урн, у похованнях трапляються горщики з їжею, дрібні металеві прикраси, ножі, наконечники стріл, скляні намистини зі слідами вогню. Протягом IX-X століть у середовищі лука-райковецького населення набувало поширення тілопокладення, що інколи пов’язують із впливом християнства слов’янської Великої Моравії2. З початком християнізації Русі обряд тілопокладення повністю витісняє обряд кремації. Серед пам’яток лука-райковецької культури відомі культові споруди у вигляді різноманітних укріплених і неукріплених святилищ. У святилищах зафіксовано рештки кострищ, камені-жертовники, кістки тварин, уламки посуду. До святилищ зазвичай примикав цвинтар, а неподалік знаходились садиби старійшин чи, можливо, жерців. Лука-райковецька культура стала основою для давньоруської культури.
Першовідкривачі культури:
український археолог Володимир Гончаров (⋆15.07.1909 — †26.08.1987) у 1947 році
Епонімна пам’ятка:
урочище Лука поблизу села Райки Житомирської області
Найвідоміші пам’ятки в Україні:
Лисогора, Кисляк, Григорівка-Щовб (Вінницька обл.), Володимир, Устилуг, Коршів, Боратин (Волинська обл.), Райки, Ярополчі, Малин, Житомир, Несолонь (Житомирська обл.), Берегове, Дерцен, Велика Добронь (Закарпатська обл.), Бовшів, Заболотів, Корнів, Рашків, Коломия (Івано-Франківська обл.), Мала Сквирка, Ревне, Київ, Гребені (Київська обл.), Гайворон, Троянове, Велика Андрусівка (Кіровоградська обл.), Підгірці, Поториця, Деревляни (Львівська обл.), Костянець, Млинів, Здовбиця, Рівне, Цепцевичі (Рівненська обл.), Біще, Івання, Лапшин, Кобилля, Теребовля, Скоморохи, Мельниця-Подільська (Тернопільська обл.), Дунаївці, Врублівці, Стара Ушиця, Устя (Хмельницька обл.), Калинівка, Трахтемирів, Талалаївка, Суботів, Чигирин (Черкаська обл.), Хотин, Добринівці, Чагор, Чернівці (Чернівецька обл.)
Експозиції артефактів:
Національний археологічний інститут і музей (Националният археологическият институт с музей) в Софії; Музей археології та етнографії Академії Наук Республіки Молдова (Muzeul de Arheologie şi Etnografie) в Кишиневі; Національний музей історії Румунії (Muzeul Național de Istorie a României) в Бухаресті; Національний історичний музей Республіки Білорусь (Нацыянальны гістарычны музей Рэспублікі Беларусь) в Мінську; Археологічний музей Інституту археології НАНУ в Києві; Закарпатський обласний краєзнавчий музей ім. Тиводара Легоцького в Ужгороді; Музей археології Волинського національного університету імені Лесі Українки; Археологічний музей Львівського університету; Тернопільський краєзнавчий музей; Житомирський краєзнавчий музей; Чернівецький краєзнавчий музей
Примітки:
Людність лука-райковецької культури ідентифікують з культурами літописних слов'янських племен, в першу чергу древлян і, можливо, частково полян. Лука-райковецька культура еволюціонувала в давньоруську культуру.
виноски
1Глінча
Монастир Глінча (Hlincea) — розташований у селі Глінча в комуні Кюрея, судець Ясси (comuna Ciurea județul Iași) в Румунії. Датується кінцем XVI століття, коли був заснований Марією, донькою правителя Молдови Петру Шиопула (1574-1579 та 1582-1591) та її чоловіком Зотту Цігаром. Поблизу монастиря знаходяться залишки слов’янського поселення VII-VIII століття, яке належало до лука-райковецької культури.
2Велика Моравія
(Regnum Marahensium, чеське та словацьке Velká Morava, польське Wielkie Morawy) —перша велика західнослов'янська держава, що виникла на території центральної Європи, включаючи території, які сьогодні є частиною Чехії, Словаччини, Угорщини, Австрії, Німеччини, Польщі, Румунії, Сербії та України. Її основною територією є регіон, який зараз називається Моравією, у східній частині Чеської Республіки вздовж річки Морава. Моравія пережила значний культурний розвиток за короля Ростислава, з прибуттям у 863 році місії святих Кирила і Мефодія. Найбільшого територіального поширення Моравія досягла за князя Сватоплука I (Svätopluk ), який правив з 870 по 894 рік. Сепаратизм і внутрішні конфлікти, що виникли після смерті Святоплука, сприяли падінню Великої Моравії, яка була захоплена мадярами. Точна дата розпаду Моравії невідома, але це сталося між 902 і 907 роками.
Першоджерела:
Археологія Української РСР: У 3-х т. Т.3. Ранньослов'янський та давньоруський періоди. Видавництво: Наукова думка, 1971
Археологія України: Курс лекцій: Навч. посібник / Л. Л. Залізняк, О. П. Моця, В. М. Зубар та ін.; за ред. Л. Л. Залізняка. — К.: Либідь, 2005.
Енциклопедія історії України у 10 т. / Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2003
Михайло Грушевський, Історія України-Руси. — Київ: Наукова думка, 1991—1998. — (Пам'ятки історичної думки України). — ISBN 5-12-002468-8
Крип’якевич Іван. Історія України. — Львів: Видавничий центр Фенікс, 1991. — ISBN 5-7707-0623-6
Аркас М. М. Історія України-Pyсі / Факс. вид. - К.: Вища шк., 1990 - ISBN 5-11-002473-1
Абашина Н. С. Райковецька культура // Енциклопедія історії України у 10 т. / Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — ISBN 978-966-00-1290-5
Брайчевський М. Літописні племена // Походження Русі. — К., 1968
Гайдай Л. // Історія України в особах, термінах, назвах і поняття».- м. Луцьк: вид. «Вежа», 2000
Галина Лозко. Українське народознавство. Видання третє, доповнене та перероблене. м. Київ. Видавництво «АрТек» 2006
Археологічні пам'ятки Закарпаття : конспект лекцій / Е. А. Балагурі, відп. за вип. К. І. Гурницький; МВ і ССО УРСР, Ужгород. держ. ун-т. – Ужгород, 1971
Походження слов'янських націй. Домодерні ідентичності в Україні, Росії та Білорусі / Сергій Плохій ; авторизов. перекл. з англ. — К. : Критика, 2015. — 432 с. — ISBN 978-966-8978-79-1
Петрашенко В. О. Слов’янська кераміка VIII—IX ст. правобережжя Середнього Подніпров’я (укр.). — Київ: Наукова думка, 1992
Михайлина Л. П. Слов'яни VIII—X ст. між Дніпром і Карпатами. — Київ: Інститут археології НАН України, 2007
Филипчук М. Райковецька культура в українському Прикарпатті: хронологія і періодизація (укр.) // Вісник Інституту археології. — Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2008. — Вип. 3.
Дяченко Д. Г. Райковецька культура в Середньому Подніпров’ї (укр.) // Археологія і давня історія України. — 2021. — Вип. 3 (40)
Третьяков П. // Восточнославянские племена, 1948
Славяне Юго-Восточной Европы в предгосударственный период / [В. Д. Баран, Е. В. Максимов, Б. В. Магомедов и др.; АН УССР, Ин-т археологии; Редкол.: В. Д. Баран (отв. ред.) и др.]. — Киев: Наукова думка, 1990. ISBN 5-12-001527-1 (рос)
Русанова И. П., Тимощук Б. А. Древнерусское Поднестровье. — Ужгород: Карпати, 1981 (рос)
Вяргей, В. С. Помнікі тыпу Лука-Райкавецкая на Беларусі / В. С. Вяргей // Археалогія Беларусі У 4 т. / НАН Беларусі, Ін-т гісторыі; Жалезны век і ранняе сярэднявечча — Мн.: Беларуская навука, 1999. — ISBN 985-08-0089-5
Історія міст і сіл Української РСР: Вінницька область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1972
Історія міст і сіл Української РСР. Волинська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1970
Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973
Історія міст і сіл Української РСР. Закарпатська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР
Історія міст і сіл Української РСР. Івано-Франківська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР
Історія міст і сіл Української РСР. Київська область / Ф. М. Рудич (голова ред. колегії) та ін. — К.: Головна редакція УРЕ, 1971
Історія міст і сіл Української РСР. Кіровоградська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1972
Історія міст і сіл Української РСР. Львівська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1968
Історія міст і сіл Української РСР. Одеська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1969
Історія міст і сіл Української РСР. Полтавська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967
Історія міст і сіл Української РСР. Ровенська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973
Історія міст і сіл Української РСР. Тернопільська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973
Історія міст і сіл Української РСР. Харківська область. — К: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1966
Історія міст і сіл Української РСР. Хмельницька область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1971
Історія міст і сіл Української РСР. Черкаська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1972
Історія міст і сіл Української РСР. Чернівецька область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1969
дивитись всі