Збурювачі спокою

Чорноморська Атлантида

Близько 5 600 року перед Різдвом стався прорив скельного порогу1, що знаходився на місці сучасного Босфору, і води Середземного моря почали переливатись у Чорне море, яке до того було прісноводним озером. Упродовж року було затоплено понад 100 000 км² землі, а берегова лінія Чорного моря просунулась далеко на північ і захід. А все, що тепер є чорноморським шельфом та дном Азовського моря, колись було родючою та багатою ресурсами рівниною. І, звісно ж, ці благословенні місця були щільно заселені людьми. Їх мешканці створили власну унікальну культуру, яка отримала назву каранівської культури2. Каранівська людність належала до староєвропейської спільноти і складалась з малоазійських мігрантів, людей середземноморського та, почасти, вірменоїдного антропологічного типу. Це були стрункі худорляві люди середнього зросту з довгими черепами, вузькими та часто злегка орлиними носами, темноволосі, кароокі та смагляві. Генетичні дослідження однозначно вказують на спорідненість людей культури лінійно-стрічкової кераміки з людьми культури Караново.

Агресивні біженці

Очевидно Чорноморська катастрофа змусила каранівців швидко забиратись з насиджених місць і рушати на північ долиною Дунаю. Це не було звичайним переселенням в пошуках кращих земель, а чимсь середнім між панічною втечею та військовою навалою. Упродовж життя трьох-чотирьох поколінь переселенці просунулись аж до альпійських передгір’їв, де підкорюючи, а де й винищуючи місцеву людність. На шляху міграції виявлено численні свідчення масових актів насильства — спалені села та братські могили мешканців, переважно чоловіків, оскільки жінок, вірогідно, захоплювали в неволю. Ця масовість, швидкість та жорстокість міграції вірогідно була викликана термінальним емоційним станом, у якому знаходились переселенці. Пам’ять про повінь ймовірно збереглась в міфах про всесвітній потоп і, можливо, пояснює той дивний факт, що нові переселенці ніколи, за жодних умов не селились поблизу морського узбережжя. Всі ці трагічні події породили нову культуру, що отримала назву культури лінійно-стрічкової кераміки, яка дуже швидко поширилась по всій центральній Європі, досягнувши на заході теренів сучасних Франції, Бельгії та Нідерландів. Як на ті часи це була величезна маса народу. За підрахунками археологів у міграції брало участь близько двох сотень тисяч людей. Частина цих людей з теренів південної Польщі прийшла в Україну.

Доярі корів

Основою економіки племен лінійно-стрічкової кераміки було скотарство. Населення розводило всі основні види свійських тварин, крім коня, — овець, кіз, велику рогату худобу і свиней. Вірогідно, організм людей лінійно-стрічкової кераміки вже виробив ферменти, що розщеплюють лактозу, й вони були спроможні в дорослому віці вживати без шкоди для себе як цільне молоко, так і продукти з нього. Це було дуже важливою і дуже корисною зміною раціону, оскільки молоко та сир стали продуктами щоденного вжитку і замінили собою м’ясо.

Вогневе землеробство

Втім, землеробство теж відігравало значну роль. Найбільш родючі землі в долинах рік використовували для вирощування пшениці, ячменю, проса, жита, гороху й маку. Поля були невеликими, їх розмір порівняльний з сучасними присадибними ділянками. Коли поле виснажувалось, - а це ставалось уже через кілька років, - його покидали й віддавали під пасовище, а десь в іншому місці вирубували ділянку лісу, викорчовували та спалювали пеньки й на згарищах, щедро удобрених попелом, засівали лан. Не виключено, що вирощення зерна та бобових було налаштоване не стільки на отримання їжі для людей (хоча крупи й борошно тут споживали), скільки на корми для худоби. Для виготовлення тканин і мотузок вирощували льон та коноплі. Попри те, що населення продовжувало активно займатись полюванням, кількість скребачок, які застосовувались для обробітку шкір, різко зменшується. Натомість частішають знахідки тягарців для ткацьких верстатів. Це свідчить, що шкіряний одяг почав виходити з моди і його замінив одяг тканий.

Особливості сіл та жител

Свої села люди лінійно-стрічкової кераміки закладали на річкових терасах або десь поблизу озер. Села були невеликими, зазвичай не більше як півтора десятка будівель, але дуже часто згрупованими у своєрідні сільські агломерації — гнізда. Села не укріпляли, їх навіть нерідко покидали й, через якийсь час, знову до них повертались. Кожне плем’я, очевидно, володіло певною визначеною територією, в межах якої могло вільно переміщатись. Воно залишалось в обжитому регіоні сотні років, доки природний ріст населення не приводив до виснаження всіх місцевих ресурсів. Коли таке ставалось, люди назавжди покидали свої села і намагались переселитись в багатші або принаймні менш заселені регіони, що доволі часто могло супроводжуватись збройними сутичками. Тому зустрічаються села, укріплені частоколами та ровами, які ймовірно були центрами ворогуючих племен.

Дуже характерними є особливості домобудівництва культури лінійно-стрічкової кераміки. На відміну від більшості своїх сусідів, які будували невеликі хатки-мазанки для однієї родини, люди лінійно-стрічкової кераміки жили у довгих прямокутних будинках, завширшки в п’ять-сім метрів і завдовжки в кільканадцять метрів (відомий навіть будинок довжиною в сорок п’ять метрів). Такі доми виглядали дуже солідно. Зовнішню суцільну та масивну стіну зводили з розщеплених дубових колод, а бічні стіни - з тину, обмазаного глиною. Двоскатні дахи, криті соломою, опиралися на три ряди стовпів. Зазвичай житло ділили на три частини. Біля дверей (а вікон, очевидно, у житлах не було) знаходилась майстерня та зберігався різний господарський реманент, посередині була спальна зона, а задню частину будівлі займали хліви, вигрібні ями та вбиральні. В підлозі житла й поруч з ним копали кілька господарських ям, глину з яких використовували для покриття стін. Цікаво, що мешканці намагались підтримувати санітарний стан своїх жител на дуже високому рівні — будинки обкопували неглибокими канавами, які виконували роль дощової каналізації, а сміття виносили регулярно й скидали в ями поза житловою зоною. За межами подвір’їв займались також роботами зі шкірами й каменем, від яких було багато відходів. Воду брали з рік, джерел і колодязів. Зазвичай такий будинок служив житлом до тридцяти років, а потім його покидали або зносили й перебудовували.

Кремінна індустрія

Кремінь, обсидіан та стеатит - основні матеріали, які використовувалися для виготовлення інструментів та зброї. Багато було масивних шліфованих сокир, якими рубали дерева, а для виготовлення лез ножів, серпів чи гостряків стріл застосовували мікроліти. Часто зустрічаються шліфовані зернотерки, тесла та долота зі сланцю. Трапляються мотики з рогу оленя. При цьому для сокир та лез використовувалась сировина найвищої якості — кремінь походив з південної Польщі, а обсидіан з Букових гір в Угорщині та словацьких Татр. Це, своєю чергою, свідчить як про спеціалізацію праці, так і про налагоджену торгівлю. В копальнях не тільки добували камінь, але й обробляли його до рівня заготовин. Люди, що працювали в копальнях каміння, очевидно не мали часу займатись господарством, а тому жили коштом обміну. Виявлені в похованнях тропічні мушлі Spondylos, які можливо виконували роль грошей, свідчать про торговельні відносини з південними приморськими племенами.

Лінійно-стрічкова кераміка

Аналіз домашньої кераміки вказує, що кожна сім’я мала свої власні традиції виготовлення посуду. Пояснюються це тим, що посуд ліпили домогосподарки, кожна для свого дому і згідно зі своїми смаками, навичками й талантами. Можливо також, що посуд був річчю статусною та престижною, а тому кераміка була досить досконалою. Кухонний посуд, товстостінний з загостреним денцем, виготовляли з глини з домішками трави і прикрашали наліпним орнаментом. Частина горщиків явно призначалась для приготування рідких страв і мала покришки. Траплялись і друшляки. Столовий посуд був тонкостінним з пласким дном, сірого кольору, виготовлений з добре вимішаної глини, прикрашений лінійно-стрічковим орнаментом. Стиль візерунків складний і своєрідний: неглибокі овальні ямки наносилися з приблизно однаковими інтервалами на прокреслені лінії. Це утворювало так званий нотний орнамент, що складався в горизонтальні лінії, зиґзаґи, меандри й трикутники. Асортимент столового посуду складався з чашок, мисок, ваз і глечиків без ручок, але з вушками та підставками. Були також слоїки, миски, горщики з невисокими слабо відігнутими вінцями. З глини робили й фігурки для домашніх вівтарів.

Релігія цивілізації богинь

В селах людей лінійно-стрічкової кераміки часто знаходять поховання жінок і дітей під підлогами власних будинків, при цьому аналогічних поховань дорослих чоловіків не виявлено. Очевидно, існувала гендерна дискримінація в похоронних ритуалах, а жінки та діти мали для ідеології роду більшу цінність, аніж чоловіки. Чоловіків хоронили на родових цвинтарях. Поховальні ями викладені каменем, глиною або гіпсом, зображали собою яйце. Небіжчик, таким чином, повертався в яйце і повинен був в такому стані чекати відродження. При цьому час очікування міг бути доволі довгим, оскільки небіжчиків супроводжували похоронні дари. Чоловічі могили включали кам’яні сокири, крем’яні інструменти та прикраси. Жіночі могили містили багато тих самих артефактів, що й чоловічі, але більше кераміки. Втім, лише третина могил супроводжувалась похоронними дарами, а з цього випливає, що якщо ці речі були дарами, то одних покійників шанували більше за інших, а якщо це були власні речі, то одні люди були багатшими за інших. Можливо це також підтверджує, що хоча суспільства лінійно-стрічкової кераміки й були матрилокальними, літні чоловіки (старійшини) також мали високий соціальний статус. Іноді зустрічаються останки людей, що загинули від травм, що вказує на ритуальні вбивства або сутички між родичами.

Історична доля лінійно-стрічкової кераміки

На пізньому етапі культура лінійно-стрічкової кераміки розпалась на ряд місцевих варіантів, які поступово перетворились на самостійні культури. Спадкоємцями культури лінійно-стрічкової кераміки стали декілька староєвропейських культур, зокрема лендельська (див. Лендельська культура) та мальованої кераміки (див. Мальованої кераміки культура).