Мала Скіфія

Скіфське царство в Криму

Царські скіфи, панівна верства Великої Скіфії (див. Скіфів-кочовиків культури), були людьми, які напрочуд легко уміли наживати собі ворогів й втрачати друзів. Та й скіфські багатства добряче кололи очі їхнім сусідам. Однак, вже на початку ІІІ століття до Різдва джерела скіфських багатств почали вичерпуватись. В Єгипті, цій житниці античного світу, запанувала македонська династія Птоломеїв1 і попит на низькоякісне причорноморське зерно різко впав. Грошей на фінансування армії забракло і це негайно вплинуло на її боєздатність. В кількох війнах скіфи зазнали поразок, а потім були остаточно розгромлені сарматами (див. Сарматська культура). Частина скіфської еліти змогла закріпитись в Криму та в пониззі Дніпра, організувавши там власне царство. Культура цього царства нагадувала елліністичні держави (див. Антична грецька культура). Кримські скіфи якийсь час ще зберігали кочовий спосіб життя, хоча ставали все більш осілими й змішувались з таврами (див. Кизил-кобинська культура) Кримських гір, через що деякі античні автори навіть охрестили кримських скіфів тавроскіфами. Значним був також доплив людей з Придністров'я та Побужжя, а також з Кубані.

Економіка кримських скіфів

Господарство кримських скіфів визначалося їхнім осілим способом життя. Це була економіка з приблизно рівною часткою скотарства та землеробства. Вони розводили овець та корів, коней, свиней і, навіть, верблюдів. Провідними землеробськими культурами були пшениця, ячмінь і просо. Є дані, що скіфи, які дуже полюбляли вино, намагались, хоча й без особливих успіхів, зайнятись виноградарством та виноробством. Допоміжними промислами були полювання та рибальство. Суттєву роль у господарстві відігравали різноманітні ремесла, навички яких скіфи переймали у своїх сусідів-греків: ткацтво, шиття, лимарство, бронзоливарне виробництво, ковальство, каменярство. Головними статтями скіфського експорту були продукти тваринництва — худоба, шкури, а одним з провідних статей імпорту залишалися олія та вино, ювелірні вироби, предмети розкоші. Цікаво, що однією з найважливіших статей імпорту стала черепиця, якою скіфи перекривали дахи своїх домівок.

Села та міста

Кримські скіфи жили в постійних селах та містах, дуже часто солідно укріплених. Оборонні споруди складалися з ровів, земляних валів та кам'яних мурів, іноді з круглими чи квадратними вежами. Територія обмежена міськими мурами поділялася на окремі ділянки — квартали або садиби. Наземні житла кримських скіфів були кількох типів, очевидно, в залежності від заможності їхніх власників — як кам'яні будівлі на кам'яному фундаменті, так і глиняні мазанки і, навіть, округлі юрти. Неодмінною деталлю скіфських садиб були численні господарські ями для зберігання врожаю та зольники — місця складання золи з домашнього вогнища, яка вважалась священною. Будинки опалювалися печами, вогнищами та жаровнями, а стіни жител заможних людей та громадських будівель прикрашались фресками, рельєфами та статуями. Характерною рисою кримського скіфського мистецтва було поєднання в ньому двох і більше культур — місцевої та грецької.

Релігія та поховання

Скіфська релігія зберегла свою давню основу, хоча акценти в ній явно змінились. Одним із головних культів кримських скіфів став культ вогню та домашнього вогнища, богинею якого була Табіті (див. Скіфів-орачів культура), а також невідома нам на ім’я богиня родючості. Зберігались стародавні тотемні та анімістичні вірування. Одне з головних місць посідали культи коня та собаки. Поховальний обряд кримських скіфів також став відрізнятись від обрядів їхніх предків. Передусім, курганний спосіб поховання поступився місцем ґрунтовому. В поховальному обряді широко застосовувалися кам'яні та дерев'яні саркофаги. Цвинтарі розташовувались за межами поселень, неподалік від них.

Історична доля кримських скіфів

Кримські скіфи не одразу позбулись своєї войовничої натури. Зрештою, територія Криму була явно затісною для різноетнічних державних утворень з різними економічними інтересами. Головним супротивником Малоскіфського царство було грецьке місто-держава Херсонес, а союзником — Боспор. Скіфам вдалось взяти під свій контроль гавані західного Криму і, навіть, вибудувати невеликий свій флот. Однак, пізніше херсонесити перетягнули на свій бік понтійського2 царя Мітрідата VI Євпатора3. Упродовж 114 – 111 років до Різдва понтійський експедиційний корпус разом з херсонеситами у двох військових кампаніях розгромив скіфське військо, якому не допоміг навіть союз з одвічними ворогами — сарматами. Політичне існування кримськоскіфської держави на цьому припинилось, існування кримськоскіфського народу продовжилось уже в складі Боспорського царства. Остаточно кримськоскіфський народ припинив своє існування в середині IV століття нашої ери. Термін скіфи поступово втратив своє етнічне значення і перетворився у найменування багатьох наступних етносів, що жили в північно-західній частині Причорномор'я.