Балтослов'яни

Походження почепської культури

Почепська культура постала з синтезу елементів балтської юхнівської (див. Юхнівська культура) та слов’янської зарубинецької (див. Зарубинецька культура) культур. Це сталось внаслідок просування в долину Десни групи зарубинецьких племен з середнього Подніпров'я. Через це, іноді, почепську культуру називають пізнім локальним варіантом зарубинецької культури. Втім, при всій своїй схожості до зарубинецької, це все-таки була окремішня культура, котра окрім зарубинецьких ввібрала в себе багато юхнівських рис.

Господарство почепської культури

Основу господарства почепського населення становили землеробство й скотарство. Порівняно з більш ранніми часами, землеробство велось доволі примітивним вогнево-підсічним способом, про що свідчать знахідки великих сокир потрібних для вирубки лісів та очищення земель під землеробство. Передові технології обробки землі, властиві агрокультурі скіфів-орачів, було втрачено. Можливо це сталось тому, що зерно вироблялось тільки для домашнього споживання, а не на продаж. Сіяли просо, ячмінь та жито. З домашніх тварин вирощували свиней та велику рогату худобу. Металевий інвентар був типовим для більшості післяскіфських культур — залізні клиноподібні сокири, серпи з гаками, ножі з горбатими спинками, а також тесла, долота, коси. З озброєння — наконечники стріл та списів. Бронзові прикраси представлені спіральними кільцями та шпильками. Кераміка зберігає старі юхнівські форми — це тюльпаноподібні горщики з високим струнким тулубом та пласким дном, які виготовлялись на ручному гончарному колі. Однак якість посуду погіршується: горщики товстостінні, недбало вигладжені, зроблені з глини зі значними домішками піску.

Села й цвинтарі почепської культури

Селища почепської культури виникають гуртами в оболонях річок, що свідчить як про численність прибульців, так і про те, що вони проживали в недружньому до них етнічному середовищі, можливо, таким чином намагаючись зберегти свою ідентичність та підтримувати групові зв’язки. Попри це села залишались неукріпленими й знахідок зброї в них небагато. Єдиним типом жител були невеликі напівземлянки з опорним стовпом у центрі. Цвинтарі знаходились поблизу поселень. Тіла покійних спалювали за межами цвинтарів, зсипаючи потім перепалені кості у грубо виготовлені глиняні похоронні урни або просто у ями. Поховання супроводжували скромними похоронними дарами, які складались з кількох керамічних посудин (можливо з їжею) та особистих прикрас. Над могилою насипали невеликий курган.

Історична доля почепської культури

В середині першого тисячоліття почепська культура знову розділилась. Північна її частина злилась з могутнім племінним союзом східних балтів-галіндів (див. Бондарихінська культура), які проживали в басейні Оки. Південна ж частина почепської людності була асимільована черняхівсько-київською (див. Черняхівсько-київська культура), а почасти волинцівсько-роменської (див. Волинцівсько-роменська культура) культур, ставши одним з елементів формування літописного племені сіверян.