Народ Тавриди

Походження народу таврів

Кизил-кобинська культура постала на основі білозерської (див. Білозерська культура) та чорногорівської (див. Чорногорівська культура) кіммерійських культур та людей фракійського й північно-кавказького походження. Можливо також, що кизил-кобинці успадкували якість давніші, ще неолітичні культурні традиції, які чомусь були дуже стійкими. За одноголосними свідченнями грецьких істориків, таврам, з якими зазвичай асоціюють людей кизил-кобинської культури, була властива замкнутість і небажання вступати в торговельні й інші контакти зі своїми сусідами. Можливо, таким чином проявляло себе бажання маленького народу зберегти свою ідентичність і захистити себе від культурної експансії своїх більш розвинених та численних сусідів. І це вдавалось їм доволі довго. При цьому таври себто люди бика, бичичі, не є власною назвою цього народу. Так називали їх греки, що ймовірно, виводилось з більш древніх традицій ще староєвропейських часів, коли бик був священною твариною. Таврський період в історії Криму поділяється на два етапи — ранній і пізній. Ранній — це час формування культури таврів, освоєння ними території Кримських передгір’їв і гір. Пізній — час співіснування зі скіфами (див. Культура скіфів-кочовиків) на півночі й грецькими полісами (див. Антична грецька культура) на узбережжі.

Господарство таврів

Таври-кизил-кобинці господарювали в долинах, займаючись відгінним скотарством, випасаючи овець, кіз, корів і, у меншій кількості, свиней. Таври знали й землеробство, щоправда, дуже примітивне, про що свідчать знахідки зерен пшениці, ячменя, бобів та гороху. Таври почали освоювати навички чаїрного садівництва 1, висаджуючи черешню, аличу та вишню. Допоміжним промислом було полювання, а в прибережних районах населення займалося також рибальством і збором їстівних морських молюсків. Відмітною рисою кизил-кобинської культури є масове застосування кременю. Кам'яними сокирами й кремінними знаряддями, форми й технології виготовлення яких залишались незмінними ще з часів неоліту, таври послуговувались до самого кінця бронзової доби й лише залізо остаточно витиснуло камінь з побуту. З кременю виробляли скребачки, вкладки для серпів, леза ножів. З м'яких порід каменю виготовлялися поліровані кам'яні сокири, молоти та булави, зернотерки, грузила з отвором у центрі. Вироби з кістки були не менш поширеними — шила, кравецькі голки, рогові мотики, гарпуни, деталі кінської упряжі.

Бронзових виробів місцевого виробництва було мало, але вони таки були, що свідчить про існування торгових контактів таврів з іншими народами, оскільки ні мідної руди, ні олова в Кримських горах навіть близько не було. Ймовірно, що сировину для виготовлення бронзи доставляли з Кавказу через Керченську протоку. Бронзова зброя, знайдена на пам'ятках — це, окрім наконечників стріл, залізні мечі й кинджали. Одне з поселень кизил-кобинців (Сеферек Коба) було, очевидно, поселенням бронзоливарників, а, згодом, і ковалів-залізоробів, які знайшли місцеве родовище залізної руди.

Характерною для кизил-кобинської культури була лощена ліпна кераміка, вкрита орнаментом. По ще сирій глині гострим предметом наносився орнамент і заповнювався білою пастою. У результаті, після випалу на темній блискучій поверхні яскраво виділялися білі візерунки, що утворювали пояс із заштрихованих трикутників з опущеними додолу вершинами. Асортимент кухонного посуду був доволі багатим. Таври кизил-кобинської культури ліпили горщики з широкими горлами яйцеподібної форми з кулястим тулубом, округлі та біконічні корчаги, плоскодонні круглі миски, кулясті чарки та келихи, тарілки, сковорідки, цідилки, жаровні з вертикальними стінками, кришки горщиків, прясельця. Таври любили носити бронзові нагрудні гривні, спіральні сережки, шпильки та обшивати одяг бронзовими й золотими бляшками.

Таврські села

Найраніші поселення кизил-кобинської культури — це природні печерні сховища, які були обжиті їх попередниками ще в часи неоліту. Справжні села з’явилися тільки в період бронзи та раннього залізного віку. Неукріплені поселення розміщувалися на схилах долин і балок. Великі, заглиблені в ґрунт житла в плані мали прямокутну форму і слугували захистом від негоди й людям, і їхній худобі. Основою стін були стовпи, переплетені прутами й обмазані по обидва боки саманним розчином. Будівля мала двосхилу покрівлю з очерету. Підлога обмазувалася глиною, а у центрі в підлозі робили відкрите, обкладене камінням, вогнище. Усередині й зовні уздовж стін розташовувалися господарські ями різної форми для зберігання продовольчих запасів і предметів побуту. Характерно, що деякі з таких домашніх ям були заповнені золою, керамікою, костями тварин, тобто, швидше за все, служили домашніми святилищами для жертвоприношень. Іноді такі ями використовувалися і для поховань померлих. Крім постійних поселень в долинах, існували сезонні стоянки пастухів на гірських пасовищах, які складались з напівземлянок та плетених куренів з заокругленими кутами.

Поховання та релігія

Цвинтарі майже завжди розташовувалися поблизу поселень і складалися з декількох десятків кам'яних скринь, часто оточених кромлехами. Кожна така скриня слугувала родинною усипальницею, яка використовувалась для багаторазових поховань. Після повного заповнення скрині очищали від костей, залишаючи тільки черепи, і продовжували хоронити нових покійників. В таких могилах часом знаходять по декілька десятків похованих черепів пращурів роду з попередніх поколінь. Померлих укладали навзнак або на боці в скорченому положенні. Разом з померлими клали цінні речі: посуд, зброю (мечі, наконечники стріл), кінську збрую, бронзові прикраси (кільця, браслети, скроневі підвіски, гривні), скляні намиста, тропічні мушлі. Іноді поховання відбувалися в ямах з кам'яними перекриттями. Над окремими похованнями насипали невисокі кургани. За твердженням античних істориків у таврів існував архаїчний культ жіночого божества, богині-діви, якій приносили в жертву іноземців і ці твердження частково підтверджуються археологією. У деяких печерах (Єні-Сала, Кизил-Коба) виявлено культові святилища з уламками кизил-кобинського посуду і костей тварин, принесених в жертву. При цьому, заради справедливості, слід сказати, що слідів людських жертвоприношень не знайдено.

Доля таврського народу

Відомості античних авторів про таврів є фрагментарними. Страбон2 писав, що у гавані Симболон (теперішня Балаклава) неподалік від Херсонеса збиралися таврські пірати, які грабували кораблі. Тацит 3 згадував про загибель від рук таврів загону римських воїнів. Амміан Марцеллін 4 говорив про лютість цього племені та про те, що римська чернь реве подібно до таврів й що голови свої жертв таври прибивали на стіни храму як вічні пам'ятки славним діянням. Втім, більшість історій про кровожерність таврів є очевидним перебільшенням, а черепи які таври нібито прибивали до стін храму були лише черепами їхніх предків, до яких таври ставились з повагою. Дані археології вказують, що в другій чверті IV століття перед Різдвом таврські поселення пересуваються із передгір’їв і гір до кордонів земельних угідь Херсонеса, а самі таври, можливо як наймити чи сезонні працівники, включаються в економіку античного полісу. При цьому зближення грецьких колоністів й таврів є не тільки економічним, але й культурним. Таврська діва-богиня отримує грецьке ім’я Орсілохи й отримує статус покровительки Херсонеса. У знайденому в Херсонесі декреті на честь Діофанта5, датованого II століттям перед Різдвом згадано, що ним були підкорені таври, котрі жили біля Херсонесу. Проте більша частина поселень залишалась незалежними доти, доки не були остаточно асимільовані пізніми скіфами та грецькими колоністами. Одним з останніх поселень таврів було невеличке селище на місці Неаполя Скіфського (див. Скіфсько-кримська культура).