Стратегії виживанняКудлаївська культура за своїм походженням була частиною лінгбійського культурного кола (див. Лінгбійська культура). Втім, вельми особливою частиною. Пацифізм, як відомо, у часи мезоліту був не в моді. Щоб вижити, треба було бути сильнішим та чисельнішим від своїх сусідів або принаймні намагатись з ними не конкурувати. Звичайними стратегіями уникання конкуренції та збільшення чисельності власного населення були скотарство та землеробство, однак кудлаївці вибрали собі інший шлях. І це дозволило їм доволі довго протриматись на історичній арені. Збирачі горіхівПриблизно за 8 500 до Різдва племена культури Дювензе1 з південних берегів Балтики почали пересуватись у східному напрямку, де на теренах сучасної Польщі та західної Білорусі, асимілювавши місцеве населення, утворили коморніцку культуру2. Через якийсь час з заходу з’явилась нова хвиля мігрантів. Ця хвиля стала, вірогідно, значно чисельнішою ніж попередні. Людність коморніцкої культури була асимільована прибульцями, хоча частина людей цієї культури мігрувала на схід, зупинившись на півночі України де, разом з тутешніми людьми, які були родичами прибульців, створила нову культуру. Багато артефактів кудлаївської культури мають риси, схожі зі свідерською культурою, однак мають і ряд рис, які зближають їх з автохтонним населенням мисливців на північних оленів, що прийшло сюди раніше слідом за відступом льодовика на північ.

Як і всі культури лісової зони часів середньої кам’яної доби, кудлаївці були мисливцями та рибалками, однак, судячи зі знахідок на ранніх поселеннях культур, саме збиральництво відігравало визначну роль в господарстві цих людей. Вони, наприклад, займались масовою заготівлею диких лісових горіхів, насіння латаття, рогози та дикої гречки. Очищене від шкаралупи насіння обпалювали на великих глиняних плитах і перемелювали примітивними зернотерками на борошно, а потім, ймовірно, змішували з тваринним жиром, сушеними ягодами та шматочками сушеного м’яса, отримуючи щось на кшталт пеммікану3 північноамериканських індіанців. Цей продукт довго не псувався і був висококалорійним, хоча навряд чи дуже смачним.Господарство кудлаївської культуриЖили кудлаївці в типових для середньої кам’яної доби переносних житлах з жердин та шкір тварин, які на зиму, очевидно, трохи вкопували в землю. Поряд з житлами копали господарські ями для припасів та розміщали виробничі майданчики просто неба. Однією з визначальних рис кремінного реманенту кудлаївської культури було поширення наконечників стріл, виготовлених з пластин, що пояснювалося впливом північних сусідів, - носіїв свідерських традицій. Помітною рисою кудлаївської індустрії обробки кременю є значна роль сколів при виготовленні знарядь. Дрібні крем’яні пластинки та вістря з притупленим краєм, які отримували, сколюючи кремінні пластини, використовувалися як вкладки в пази кістяних наконечників стріл та метальних списів. Подібним же чином виготовляли скребачки, леза й тесла. Виявлено також ряд грубих масивних сокир, які використовувалися для обробки деревини. Серед типів мікролітів найбільше трикутників, сегментів та трапецій.

Такий високий відсоток знарядь, виготовлених зі сколів, є ознакою появи нових технологічних способів обробки кременю і не є характерним для більшості культур лінгбійського культурного кола. Це, ймовірно, було викликане дефіцитом якісної кременевої сировини. Схоже на те, що родовища кременю контролювали не кудлаївці, а інші племена, відносини з якими теплими не були. Тому кремінь доводилось заощаджувати і, напевне, його замінювали, де це вдавалось, рогом та кісткою. Можливо, саме брак кременю, який у мезоліті був стратегічною сировиною, не дозволив кудлаївцям чинити ефективний опір наступній хвилі західних мігрантів, - людям яніславицької культури (див. Яніславицька культура), котрі доволі швидко їх асимілювали.