Стара Європа в Україні

Свіжі гени в Україні

Буго-дністровська культура, перша по справжньому неолітична культура на землях України, була б неможливою без своїх попередників — людей кукрецької (див. Кукрецька культура) та гребениківської (див. Гребениківська культура) культур. Технологічні й соціальні запозичення та їх розвиток на місцевому ґрунті в сполученні з місцевими традиціями дав дуже добрі результати. Колишні мисливці на оленів та бізонів навчились обробляти землю і стали землеробами. Етнічним субстратом культури були люди переважно місцевого походження, себто нордичні європеоїди зі значною домішкою мігрантів з Балкан, що належали до близькосхідного та східно-середземноморського антропологічного типів. Тому серед буго-дністровців було доволі багато людей змішаного походження — невисоких, струнких, карооких та темноволосих. Разом з культурними та технологічними інноваціями мігранти принесли в Україну свіжі гени. Це гаплогрупа I2a є другою за поширенням й складає до двадцяти відсотків від загальної популяції. І це ще один з фундаментальних чинників, що формував долю нашого народу.

Шукайте жінок

На ранній фазі свого розвитку буго-дністровці були більше мисливцями та рибалками, аніж рільниками чи пастхуами. Обробітком землі за допомогою доволі примітивних рогових та кам’яних мотик займалось в основному жіноцтво гребениківських та кукрецьких племен. Чоловіки ще намагались годувати свої сім’ї, полюючи на турів, оленів та вепрів. Поряд з мисливством важливу роль відігравало річкове рибальство, а також збирання всіляких їстівних речей, починаючи від лісових горіхів і закінчуючи річковими молюсками. Однак, людей ставало все більше, а потенційної здобичі в степах все менше. І тому допоміжний промисел, яким було землеробство, ставав головним, оскільки він гарантував хоч якусь, але їжу. А разом з цим зростав статус жінок, які цю їжу виробляли. Другим, не менш важливим жіночим промислом було гончарство. Горщики було потрібні не тільки для того, щоб носити в них воду, варити юшку чи кашу, а насамперед для того, щоб зберігати припаси. Землеробство без можливостей зберігати урожай просто не мало сенсу. І кукречани, і гребениківці вміли ліпити доволі примітивні гостродонні кухонні горщики та миски - майже без прикрас та орнаментів, виготовлені із застосуванням глини з великою домішкою органіки та погано обпалені. Близько 6 200 року до Різдва разом з посиленням південнобалканських впливів та, можливо, міграцією якоїсь частини племен старчево-крішської (див. Старчево-крішська культура) культури в район нижньої течії Дністра, якість кераміки значно покращується та розширюється її асортимент. Нові навички дали можливість ліпити набагато більші горщики, придатні не тільки для приготування їжі, але й для зберігання зерна.

Буго-дністровське господарство

Вирощували полбу, спельту1, вику, горох та боби, а з худоби — свиней та корів. Значна частина знарядь виготовлялась з кременю. Нуклеуси пірамідальні, призматичні, а в долині Південного Бугу — у формі олівців, властиві кукрецькій культурі. Зі сколів виготовляли леза, скребачки, двобічно оброблені наконечники списів та стріл, шліфовані тесла й сокири, грузила для рибальських мереж і дуже багато мікролітів — вкладів для складаних знарядь. З кісток виготовляли рибальські гачки й долота. У зв’язку з розвитком землеробства виробляється все більше мотик з рогів оленя, кістяних держаків для серпів, кам’яних ромбічних та овальних зернотерок. Про підвищення вимог до побутового комфорту свідчить різноманіття столового посуду, який був плоскодонним. Себто їли зі столів, а отже існували і якісь меблі, на кшталт стільців чи ослонів. Столовий посуд виготовляли зовсім не так, як посуд кухонний. Його ліпили вручну, - позаяк гончарного кола (як і кола взагалі) ще не знали, - але при цьому з добре відмуленої глини. Зокрема це були округлі горщики, ребристі миски, вази, кубки, фляги й навіть більш знані з трипільської культури вази на довгастих ніжках, - так звані кльоші або фруктовниці. Столовий посуд обов’язково прикрашали орнаментами — наліпними пружками, стрічковими композиціями, гребінцевими штампами та комірцями.

Прямокутні житла

Поселення буго-дністровської культури складалися з кількох десятків будинків, витягнутих в лінію вздовж річок. Уже не круглі, а прямокутні будівлі зводили на стовповій конструкції, при цьому стіни плели з лози та обмазували саманом. Іншими словами, це були типові хати-мазанки, дахи яких накривались снопами очерету чи соломи. На деяких поселеннях будівлі зводились на кам’яному фундаменті, в якому кріпились стовпи каркаса. В інших випадках стовпи просто вкопували в землю. Усередині жител були кам’яні вогнища, поруч з будинками – ями для сміття та господарчі будівлі — комори й хлівці.

Цивілізація богинь

Не менш важливими, ніж економічні новації, були переміни в соціальному житті. Родова громада вичерпала свої можливості і стала в певному сенсі гальмом розвитку, а тому почала зникати, змінюючись громадою сусідською. Це означало появу індивідуалізму, а отже й повноцінної структури особистості зі схожим до сучасного способом формування. Древні вірування та міфологічні образи, які вірно служили людям у часи старої кам’яної доби, витіснялись у тінь, замінюючись цілим комплексом традицій, пов’язаних з культом Великої Богині. Вони були настільки характерними та явними для тієї епохи, що дали підстави Марії Гімбутас2 назвати цивілізацію Старої Європи, частиною якої була буго-дністровська культура, цивілізацією богинь.

Рід був матрилокальним і колективно володів родовою громадською землею. На чолі материнського роду стояла старша в роді жінка, і саме жінки спрямовували діяльність тодішніх громадських інститутів, трактуючи волю Великої Богині через релігійні ритуали. Покійників буго-дністровці хоронили в неглибоких поодиноких ямах. Небіжчиків клали на бік, в позу ембріона і зазвичай майже не супроводжували поховання якими-небудь артефактами. Себто віра в реінкарнацію у буго-дністровців вірогідно була панівним світоглядним трендом.
Балкано-кавказький містЛюдність буго-дністровської культури підтримувала активні зв’язки зі своїми сусідами та вплинула на формування маріупольської культури (див. Маріупольська культура), ставши свого роду етнічно-культурним містком між Балканами та північним Кавказом. Але між 5 600 та 5 500 роками до Різдва зв'язки з балканськими культурами буго-дністровців були втрачені внаслідок навали носіїв культури лінійно-стрічкової кераміки (див. Культура лінійно-стрічкової кераміки), які вірогідно знищили частину буго-дністровських племен й заселили їхні території. Ті ж з буго-дністровців, які відстояли своє життя та свободу, поступово еволюціонували в трипільську культуру. Водночас деякі з буго-дністровських племен разом з яніславцями стали біля витоків дніпро-донецької культури.