Перші землероби Української землі

Передумови

Спочатку люди гребениківської культури належали до південно-західної групи осокорівців (див. Осокорівська культура), яка мешкала собі між Дунаєм та Чорним морем. Нагадаємо, що Чорне море було тоді прісноводним озером, та ще й значно меншим за площею ніж тепер. Все те, що зараз є північним чорноморським шельфом, було родючою низиною, яка плавно опускалась в південному напрямку. Клімат, після різкого, але короткого похолодання, викликаного падінням боліда Толлмана1, знову став теплим та вологим. Люди, що жили в тих краях, мабуть, дякували своїм богам, що ті дарували їм таку багату землю, що давала можливість легко виконувати божу заповідь — плодитись та розмножуватись. Щоб прогодувати себе, місцева людність полювала на турів, коней, сайгаків, а також оленів та кабанів. Щоправда, сусіди осокорівців, люди кукрецької культури (див. Кукрецька культура), вже знали, як пасти худобу. Хоча сказати, що кукречани цілковито одомашнили худобу, було б перебільшенням. Вони просто контролювали стада, не даючи їм виходити за межі власної території. Та й худоба була потрібна тільки для м’яса, оскільки доїти корів ці люди не вміли, позаяк механізм перетравлення лактози2 в дорослому віці у них ще не виробився. Білкову їжу доповнювали вуглеводною тож збір дикоростучих злаків відігравав важливу роль. Тим часом зовсім близько, - бо на південних та західних берегах Чорного моря, - вже існували землеробські цивілізації й навіть будувались міста. Приблизно за 10 000–9 000 років до Різдва в районі так званого Родючого Півмісяця3 з’явилось землеробство. Регіон був центром одомашнення трьох зернових культур (пшениці однозернянки та двозернянки, а також ячменю), чотирьох бобових (сочевиці, гороху, гіркої вики та нуту), а також льону. Звідси землеробські навички поширювались широко по всьому Близькому Сході через Малу Азію, а потім і до Європи. Сільськогосподарські групи, споріднені з першими близькосхідними землеробами, з'являються в Егейському басейні та на Балканах, в долині нижньої течії Дунаю. А звідти, з-за Дунаю, вже рукою було подати до України.

Перші культурні рослини в Україні

Гребениківська культура постала на основі осокорівської культури та мігрантів з Балканського півострова. Першою і відносно невеликою хвилею переселенців були люди лепенськовірської культури4. Близько 7 000 року перед Різдвом на терени цих людей почала напливати малоазіатська людність вірменїдного антропологічного типу, яка частково асимілювала, а частково витіснила лепенськовірців з їхніх земель. Декілька кланів лепенськовірців перейшли Дунай і мігрували на терени України, принісши сюди навички розвиненого землеробства та гончарства. Пшениця-полба, горох та біб стали першими домашніми рослинами в Україні. При цьому, економіка гребениківців ще залишалась напівкочовою. Окрім постійних поселень, де саме й практикувалось землеробство, існували тимчасові поселення, які ймовірно зводились з метою полювання і збирання їжі та сировини. Ускладнення економіки призвело, вірогідно, до професійної та гендерної спеціалізації — жінки опікувались грядками та полями, чоловіки ж віддавали перевагу полюванню.

Як жили перші рільники України?

Постійні поселення, які зазвичай розташовувались на берегах рік та схилах балок, налічували по кілька десятків будівель. Кожна з них служила житлом чи, точніше, місцем ночівлі для однієї сім’ї. Будинки ще були округлими або овальними в плані. Їх будували на основі стовпової конструкції, яку трохи вкопували в землю. Стіни переплітали лозою та обмазували саманом — сумішшю глини, різаної сухої трави та кізяків, - а дах накривали снопами очерету. Підлога в таких будівлях також робилась з саману. Посередині дому було вогнище, обкладене для безпеки камінням, на якому очевидно готували їжу. Перед входами до будинків також горіли вогнища, які, можливо, використовувались в теплу пору як свого роду літні кухні. Існує також думка, що вогнища мали ритуальне призначення, очищуючи тих, хто входив у дім. Довкола жител знаходились ями для припасів, і деякі з них накривались дерев’яними лядами, творячи якусь подобу погребів. Біля стін жител, а іноді й всередині приміщення, знаходились великі пласкі камені, на яких вірогідно розтирали зерно. Крем'яний інвентар гребениківців має виразні аналогії в культурах нижнього Подунав’я та Балкан. Це ще раз доводить, що гребениківська культура постала внаслідок просування мігрантів із балкано-дунайського регіону на Одещину. Однак риси осокорівської культури й навіть певні традиції більш давньої анетівської (див. Анетівська культура) також є значними. Для кремінної індустрії гребениківців характерною є техніка паралельного сколювання, яка тут була доведена до досконалості. Серед сколів переважають правильні призматичні пластини, зокрема серед знарядь - скребачки округлої форми, леза, різноманітні пластинки з ретушшю. Геометричні мікроліти представлені симетричними трапеціями, властивими синхронним культурам нижнього Подніпров'я, хоча й досить значно відрізняється від синхронних їм знахідок кукрекського типу. Кістяні вироби представлені наконечниками стріл, скребачками й лощилами для шкіри. Доволі часто трапляються уламки рогових мотик та кістяні держаки для вкладнів-мікролітів - далекі прообрази серпів.

Культ предків та віра в реінкарнацію

Панівною релігією серед гребениківців очевидно був культ предків, оскільки деяких своїх небіжчиків, а також померлих дітей, вони хоронили під підлогами своїх домів. До речі, звичай домашніх поховань, був дуже поширеним серед малоазійських землеробських культур. Ще однією малоазійською чи навіть близькосхідною рисою поховань були більш ніж дивні, як на наш сучасний погляд, маніпуляції з черепами померлих, коли череп відділяли від кістяка, а в чоловічих черепах нижні щелепи замінювали жіночими. Серед знахідок трапляються грубо виконані з каменю та кістки фігурки людських голів, які можна трактувати як свідчення існування якогось культу голів. Характерними є й пози небіжчиків. Декого з них хоронили в позі ембріона, - що свідчить про віру в реінкарнацію, - за межами поселень у спеціально викопаних ямах. А от тих, хто знайшов вічний спочинок під підлогами жител, ховали з широко розведеними ногами в так званій позі породіллі (при цьому стать небіжчика не мала жодного значення). Очевидно, одні небіжчики повинні були повертатись до племені, відроджуючись серед живих, а інші цей акт відродження здійснювати.

Мости цивілізації

На пізньому етапі свого розвитку гребениківська культура стає своєрідним мостом між північним Причорномор’ям та малоазійськими й близькосхідними землеробськими культурами. Тому другою хвилею переселенців в бессарабські степи стали люди старчево-крішської культури (див. Старчево-крішська культура), яка постала на місці лепенськовірської культури й стала основою для культурної спільноти, відомої як Стара Європа чи Дунайська цивілізація5. Ці люди принесли з собою нові технологічні навички, розширили список окультурених рослин, які вирощувались першими землеробами України. Але найважливішими були соціальні новації — матріархальний рід та теократичні форми правління, - що заклало підвалини майбутнім, уже по-справжньому землеробським культурам України: спершу буго-дністровській (див. Буго-дністровська культура), а потім і трипільській (див. Трипільська культура).