Палеолітичний тайнопис?

Малюнок на стоянці в Межирічах не є чимсь унікальним. Схожі малюнки не раз знаходили в інших локаціях доісторичного світу. Палеоантрополог, Женев’єва фон Петзінгер1 з університету Вікторії в Канаді, допускає, що ці значки є чимсь на кшталт універсальних символів, за допомогою яких люди одного племені могли порозумітись з людьми іншого племені. На підтвердження цієї гіпотези пані Женев’єва приводить статистику власних досліджень.

Як виявилось, майже три чверті знаків на теренах від Північної Америки до Австралії є спільними для різних археологічних культур, розділених, часом, тисячами кілометрів та років. При цьому загалом в ґраветтській Європі в обігу були 32 знаки, якими послуговувалась всі люди, що жили тут. Це дуже мало. Якби вони були випадковими малюнками чи мали орнаментальне призначення було б набагато більше варіантів. Але насправді є однакові знаки, що повторюються у просторі та часі.

В Україні, на відміну від Європи, збереглось не так уже й багато скельних малюнків древніх людей. Це насамперед, петрогліфи Кам’яної Могили, кримські та карпатські малюнки. Однак найдавнішими українськими палеолітичними зображеннями є петрогліфи Баламутівської печери над Дністром. Загалом на стінах печери дослідники виявили 60 малюнків, хоча, на превеликий жаль, більша частина з них тепер знищені обвалом. Малюнки, які на стінах і, частково, на стелі, були виконані на гіпсі чорною фарбою – сажею, змішаною з жиром, і вкриті тонкою кіркою вторинного гіпсу.

Це були антропоморфні, зооморфні та лінійно-геометричні малюнки, серед яких також зустрічаються знаки, описані Женев’євою фон Петзінгер. Баламутівська печера служила картинною галерою впродовж кількох сотень років, а тому помітно, що деякі знаки з'явились раніше, а потім зникли, поступившись місцем іншим знакам. Втім, кістяк системи, 65 відсотків із усіх цих знаків, залишався незмінним, починаючи з початку пізнього палеоліту (близько 40 000 років тому) аж до часів мезоліту (10 000 років тому).

Немає сумнівів у тому, що ці символи були значущими для їх творців. Багаторазове повторення тих самих символів протягом настільки тривалого часу на такій великій території говорить про те, що художники, відтворюючи ці знаки, робили усвідомлений вибір. От тільки сенсу цих знаків ми, на жаль, не розуміємо. У ситуаціях, коли на стінах знаходиться достатньо багато символів, та ще й зібраних у групи, розділені пробілами, з'являється спокуса трактувати ці символи як писемність. Однак, навіть пані Женев’єва визнає, що в неї занадто мало свідчень на підтримку цієї ідеї та головним каменем спотикання є відповідь на запитання: чи була первісним людям потрібна графічна система комунікації? А якщо була потрібна, то навіщо?