Громадський устрій

Як розвивався громадський устрій

Люди, як і їхні предки, були істотами громадськими. І навіть наші найближчі родичі в живій природі – примати, - в переважній своїй більшості живуть громадами. Вірогідно, громадський устрій є запорукою виживання нашого виду. Ми, люди, не можемо і, мабуть, ніколи не зможемо обходитись без співпраці, кооперації, обміну послугами та інформацією і просто спілкування з собі подібними. Тому якісь форми громадського устрою існуватимуть доти, доки існуватиме людство, а змінюватимуться тільки форми цього устрою.

Найдавнішою формою устрою людських груп була родова громада, яка об’єднувала кровних родичів. Кілька великих сімей, нащадків спільної пари предків, бродили собі неосяжними земними просторами в пошуках їжі. Коли така громада розросталась, годувати її з, так би мовити, спільного казана ставало проблематично й тоді громада розділялась та кожна з новопосталих груп починала жити власним життям. Втім, навіть тоді, люди (а до них ще й їхні предки) знали, що шлюби всередині родової громади є небезпечними для потомства. Тому жінок/чоловіків родова група вибирала на стороні в інших родах племені, себто серед тих людей, мову яких вони розуміли. Були й інші способи вливання свіжої крові в рід через усиновлення, наприклад, чи побратимство.

Родові громади могли бути патрилокальними або матрилокальними. Основу патрилокальних становили нащадки старших поколінь по батьківській лінії, а для матрилокальними відлік родичання вівся по материнській лінії. В патрилокальних громадах молодь жіночої статі покидала свій рід, переходячи в рід шлюбного партнера, а в матрилокальних діялось навпаки. Зазвичай матрилокальні громади часто-густо були ще й матріархальними, себто вирішальне слово в ухваленні рішень в таких громадах належало жінкам.

Шимпанзе, з якими ми ділимо спільного предка, живуть в патрилокальних зграях, в яких домінують декілька самців. Натомість інші родичі наших предків, бонобо, дозволяють керувати собою досвідченим самицям. Генетичні дослідження вказують, що патрилокальними родами жили наші кузени – неандертальці. Однак з людьми сучасного анатомічного типу все було значно складніше.

Вірогідно перші людські родові громади були егалітарними і ними управляли найбільш досвідчені та розумні люди незалежно від статі. Між окремими родами відбувався обмін шлюбними партнерами обох статей, оскільки шлюб ще не був парним, а, скоріше, колективним і діти були дітьми всього роду, а не окремих сімей. Всі ресурси, такі як одяг, речі, інструменти, їжа були колективною власністю роду. Полювання також було колективним, що вимагало особливої згуртованості й злагодженості, а в часи максимального зледеніння імовірно навіть виробилось щось на кшталт колективної родової особистості – коли окремі особистості зливались в єдину цілісність.

Громадський устрій в праУкраїні в різні епохи

Громади кам'яної доби

Родові громади ґраветтців та епіґраветтців в пізньому палеліті швидше за все були матрилокальними, оскільки народження дитини жінкою є очевидним фактом, а роль батька в цьому процесі древнім людям була невідома та, ймовірно, управлялись родовими шаманами.

Пізніше, в епоху мезоліту і неоліту роди більшості європейців ставали патрилокальними, залишаючись при цьому егалітарними. З потеплінням і покращенням мисливських технологій необхідність в колективному полюванні відпала. Сім’я стала парною і, відповідно, зросла й стала зрозумілішою роль батька в зачатті дитини. З’явилась приватна власність на матеріальні речі. Зникла колективна родова особистість, натомість відбулась індивідуалізація мислення й структуризація особистості. Але це зовсім не означало зникнення родової громади, навіть навпаки, родові взаємозв’язки залишались дуже міцним, оскільки мисливські угіддя залишались власністю роду і тільки рід в цілому міг ці угіддя відстояти, при необхідності, у збройній боротьбі з іншими родами. В цьому сенсі не змінилось нічого й тоді, коли люди перейшли від мисливства й збиральництва до відтворювального господарства – як рільнича земля, так і пасовиська належали усьому роду і обов’язком кожного родича був захист цієї своєї родової батьківщини. Роль чоловіка, не тільки батька, але й мисливця й, що найважливіше, воїна ставала щораз значнішою.

Громади в епоху металів

Втім, землеробські племена, об’єднані культом великої богині, відомі також як етнокультурна спільнота Старої Європи відслідковували родинні зв’язки по материнській лінії. В староєврейській спільноті не дівчата, а юнаки переходили в рід подружжя – родова громада була матрилокальною і матріархальною, оскільки рішення приймали жінки, трактуючи по-своєму волю Великої Богині. З занепадом староєвропейської спільноти та індоєвропеїзацією Європи матрилокальні родові громади змінились патрилокальними й патріархальними, однак кілька тисяч років матріархату не минули безслідно. Для прикладу предкова для українців трипільська культура була матріархальною і пам’ять про цю ситуацію збереглась в загальнослов’янському слові зять, себто той, кого взяли, взятий.

Індоєвропейські родові громади бронзової доби були не тільки патрилокальними й патріархальними, але й елітарними. Будь-яка арійська, а потім індоєвропейська спільнота (рід, плем’я чи народ) були чітко стратифіковані на чотири соціальні стани – воїнів, священиків, трудящих та рабів і право до управління спільнотою мав тільки один стан – стан воїнів.

Наступною формою громадського устрою стала сусідьска громада. Технологічний та соціальний прогрес поступово звели нанівець необхідність в існуванні родової громади. Сім’я вже сама могла прогодувати себе без допомоги колективних зусиль роду, а регулюванням громадянських прав займались державні чи протодержавні утворення. Коли земля перестала бути колективною власністю роду, а стала приватною власністю сімей чи, навіть, окремих людей (наприклад, монархів), родова громада зникла. Люди почали селитись не тільки на землі, що належала виключно їхньому роду, а там, де їм було зручно, встановлюючи горизонтальні зв’язки між собою не стільки на основі кровних зв’язків, скільки на основі сусідства.

Де ми зараз і куди рухаємось

Суспільний лад в якому всі ми живемо зараз це і є сусідська громада. Від родової громади зберігся хіба що звичай запрошувати родичів на видатні події та поздоровляти їх зі святами.

Однак нині і традиційна сусідська громада вже закінчує своє існування. Скоро, дуже скоро всі ми матимемо можливість жити в цифрових громадах, необмежених ні територіями, ні мовами, ні гендерними чи релігійними поділами. Проте не варто й забувати про те, які саме щаблі пройшло українське суспільство на шлях свого формування.

Види громад в історії українців

Родова егалітарна громада

Управління громадою здійснюють найбільш знаючі та досвідчені люди. Обмін шлюбними партнерами з іншими родами відбувається на основі доцільності і незалежно від гендерної приналежності. Шлюб колективний. Діти кожного покоління не знали батька і жили без нього. Всі ресурси були колективною власністю роду.

Родова матрилокальна громада

Чоловіки переходять в рід дружини. Осередком матріархальної громади була материнська сім’я – група близьких родичів по жіночій лінії. Старійшиною у сім’ї була старша жінка (бабуся) або жриця-відьма. Іноді родом управляли найбільш досвідчені й знаючі люди з числа громадян обох статей. Материнський рід колективно володів громадською землею.

Родова патрилокальна егалітарна громада

Жінка переходять в рід чоловіка. Родом управляють виключно чоловіки через загальні збори всіх вільних воїнів-чоловіків. Сукупність патріархальних сімей родів їхніх груп (патронімій) становила плем’я, члени якого були пов’язані спільністю походження.

Родова патрилокальна елітарна громада

Жіноча частина молоді переходить в рід чоловіка. Родом управляють виключно чоловіки з певного стану чи династії і право управління передається по спадковості.

Сусідська громада
Територіальна спільність людей, які не пов'язані родинними зв'язками, але займають певну обмежену територію колективно оброблюваних земель. Сусідська громада прийшла на зміну родовій в епоху розпаду первісного суспільства та зародження класового суспільства. Сусідська громада складалася з окремих сімей, не пов'язаних між собою родинними зв'язками. Для такої общини, як правило, характерне поєднання приватної власності з колективною власністю на землю та деякі засоби виробництва (господарський двір, знаряддя праці, худоба тощо). Кровні зв’язки між людьми при виборі місця проживання чи шлюбних партнерів не відіграють ключової ролі.