Задовго до єгиптян

Сучасні етнографічні дослідження тих народів, які ще живуть у схожих умовах (а таких людей у світі стає щораз менше), вказують нам на дивний і досить неприємний для так званих цивілізованих людей, факт: люди, що живуть мисливством та збиранням плодів, щоб прогодувати себе і свою родину, вимушені щодня працювати від чотирьох до шести годин щодня. Подумайте, скільки годин доводиться для цього працювати Вам?

І тут виникає запитання, а що ж наші предки таки робили зі своїм вільним часом? Малювали, співали, танцювали, лежали догори пузом, кохались, в кості грали? Це серйозне запитання, бо наявність вільного часу та його заповнення, – це один із показників добробуту суспільства.

У 1908 році у Мізині були знайдено два браслети із кістки мамута. Поверхні браслетів давній майстер оздобив складним орнаментом. Орнамент цей має п’ять зон, три з яких виконано меандром, а дві – зиґзаґами. Усього в зонах тридцять меандрів, кожен з них складається з дванадцяти ліній. Усього таких ліній триста шістдесят. Щось нагадує? Звичайно ж, календар. А точніше саме давньоєгипетський календар, який складався з дванадцяти місяців по тридцять днів кожний. І у кінці року були додаткові п’ять святкових днів. При цьому єгипетські жерці дуже добре знали, що рік, насправді, складається з трьохсот шістдесяти п’яти днів, а тому існували два календарі – побутовий, схожий на наш, і священний, точно такий самий, як у Мізині.

Єгипетський календар був у вжитку чотири тисячоліття у Давньому Єгипті. За дослідженнями єгиптолога Джеймса Брістеда1, найбільш ранню дату використання місячного єгипетського календаря слід відносити до 4 236 року перед Різдвом. Створення першого календаря приписують архітектору Імхотепу2, який вважається першим відомим в історії вченим, архітектором та лікарем.

Винахід календаря для того світу, ця як теорія Ейнштейна для світу нашого. Люди відкрили для себе час і навчились його вимірювати. А найцікавіше тут, що мізинські календарі не є унікальними. Вони тільки досконаліші від інших, яких знайдено в Європі уже доволі багато. При цьому більшість з них — це чернетки, свого роду робочі записи доісторичних дослідників, які відмічали на кістках та паличках схід та захід сонця, фази місяця і, навіть, мапи зоряного неба.

А тепер уявіть собі, скільки часу треба було витратити, щоб день у день на протязі кількох (або й кільканадцяти) років щоденно відмічати схід та захід сонця аби впевнитись, що через кожні триста шістдесят п’ять днів сонце повертається в ту саму точку горизонту? І що стало поштовхом для такого експерименту? Навіщо це було мисливцям кам’яної доби? Тим не менш, вони це вперто робили. І якимсь чином зберігали свої спостереження. Бо, напевно, не тільки за допомогою усних переказів та браслетів. І чому саме браслет? Чи не тому, що його носять на руці і він завжди при тобі? Так само, як зараз ми носимо наручні годинники.

Та навіщо це було древньому власнику цієї речі? Що він з нею робив щодня? Чи не служив цей браслет допоміжним інструментом для ще якихось досліджень? Яких саме? Що ще знали наші предки про світ?