Гіппократи кам’яної доби

Палеолітична хірургія

Аналіз кісток палеолітичних мисливців-збирачів доволить, що багато з них страждали від остеоартриту, ймовірно, спричиненого постійним перенесенням вантажів, що було щоденним і необхідним завданням у їхніх суспільствах. Існують також докази рахіту, деформації кісток і втрати кісткової тканини, викликані нестачею вітаміну D. Без сумнівів поширеними були інфекційні хвороби та проблеми викликані паразитами. Окрему і значущу царину складали наслідки нещасних випадків і травм, отриманих на полюванні.

Зрозуміло, що люди, які з дитинства промишляли мисливством, насамперед знались на хірургії. Вони вміли вправляти вивихи й зарощувати переломи і навіть брались до складніших операцій. Найдавніша відома загоєна трепанація черепа була виявлена у 50-річного чоловіка зі стоянки Василівка II на Дніпровщині і датується періодом між 8 000 та 7 600 роками до Р.Х. Операцію цю було проведено можливо з метою лікування остеомієліту. А найдавніший відомий приклад людини, яка пережила ампутацію руки, що підтверджується загоєними рубцями, походить із неолітичної стоянки Бутьє-Буланкур (Boutier-Boulaincourt) у Франції і датується 7 000 роком до Р.Х. І це зовсім не поодинокі приклади. На сьогодні налічується понад 1 500 зафіксованих випадків вдалих хірургічних операцій, які закінчились виживанням пацієнтів.

Очевидна складність деяких хірургічних втручань і численні приклади зцілення після травм і подолання інфекцій говорять про майстерність древніх цілителів та їх неабияку спостережливість. Древні знахарі знали про антибактеріальні властивості ефедри, верби та тополі і навіть активних продуцентів антибіотиків, включаючи гриб Penicillium rubens. Частка рослин явно неїстівних, але наділених лікувальними властивостями, становить майже третину рослинних знахідок з палеолітичних стійбищ.

Пересічний пацієнт?

У 1991 році в італійських Альпах було знайдено муміфіковане тіло доісторичного чоловіка якому, як вважають, було близько 40–50 років на момент смерті. Ця унікальна знахідка дала можливість зрозуміти, чим хворів і як лікувався пересічний доісторичний пацієнт. Етці1, бо таке прізвище отримала мумія, страждав від пародонтиту, кишкових паразитів, жовчних каменів та легкого остеоартриту. Як на свій вік, він був доволі здоровою людиною.

Цікаво, що на тілі Етці було знайдено шістдесят одне татуювання в дев'ятнадцяти групах, пов’язаних з відомими акупунктурними точками2, що використовуються саме при лікуванні остеоартриту. А ще при собі Етці мав щось на кшталт портативної аптечки, яка включала фрагменти папороті Pteridium aquilinum, що використовується для лікування від кишкових паразитів, кілька видів моху для перев’язок ран та гриби з протизапальними та антибіотичними властивостями. Існує гіпотеза, що викликаний наркотиками змінений стан свідомості відповідальний за деякі види мистецтва верхнього палеоліту. Так це чи не так, сказати важко, але такі психотропні рослини, як ріжки пурпурові, пасльонові та каннабіс3 використовувались людьми вже в пізньому палеоліті.

Прадавній медпункт

Під час розкопок стоянки первісних людей в селі Гінці поблизу Лубен, знайдено дивну споруду — щось на кшталт комірчини — каркас з черепів мамутів, котрі підтримували два великі бивні, що утворювали арку. В центрі, як підпірка — ще одна мамутова костомаха. Зверху все це, очевидно, було вкрите шкірами тварини і, задля надійності попідтикуване де-не-де камінням. Житлом це не було, бо в наметі, діаметром всього лиш близько трьох метрів, заледве поміщались дві людини. Не було й майстернею, оскільки тут не знайдено жодних слідів виробничої діяльності, а вже напевне не було й коморою — хижаки могли пробратись туди без жодних проблем. Однак, перед наметом горів невгасимий вогонь. То що ж це було?

Підказкою може служити жовта та червона вохра, якої тут було повно та кілька добряче пропалених каменюк. Виглядає на те, що дивний намет — це, ніщо інше, як фельдшерсько-акушерський пункт Гінцівського поселення. Вірогідно тут, у цьому наметі, працював місцевий знахар чи знахарка, а каміння розігрівалось на вогні а потім поливалось водою для створення пари у щільно зачиненому приміщенні. Схожий спосіб лікування та гігієни, щоправда поєднаний з вдиханням диму каннабісу, використовували значно пізніше скіфи та інші причорноморські кочівники.

Знахарі, ймовірно, були центральними фігурами в племінній системі завдяки їхнім медичним знанням і тому, що вони, здавалося, могли зв’язуватися з богами. Їхня релігійна та медична підготовка обов’язково передавалася усно. Вони підтримували здоров’я свого племені, збираючи трави, виконуючи хірургічні процедури, надаючи медичні поради та, очевидно, проводячи якісь психотерапевтичні процедури на кшталт заклинань чи відганяння злих духів. Нічого нового під сонцем, чи не так?