Розвиток людства в бронзову добу

В якому світі ми живемо?Бронзова доба для долі людства мала ключове значення. Саме тоді світ людей змінився докорінно і почав ставати таким, яким він є зараз. Проте не винайдення бронзи, - тобто сплаву міді з оловом, який дав назву цьому періоду історії, - стало найважливішою подією цього історичного періоду. Перші обриси сучасної людської цивілізації почали з’являтись завдяки індоєвропеїзації Європи та значної частини Азії. Давайте спробуємо оцінити це й зрозуміти значення такої події.

Нещодавно кількість населення планети перетнула межу в вісім мільярдів осіб. Для 45 відсотків з них, рідною є одна з індоєвропейських мов. Ще, приблизно, 30 відсотків людей планети володіють принаймні однією з індоєвропейських мов на додаток до своєї рідної. В підсумку, виявляється що більше 75 відсотків людства так чи інакше пов’язані з індоєвропейською мовною родиною. І це при тому, що до неіндоєвропейських мов, якими розмовляє 55 відсотків людства належить 241 мовна родина верхнього рівня та ще 188 ізольованих мов.

П’ять з половиною тисяч років тому планету заселяли десь біля п’ятдесяти мільйонів людей. З них арійською, себто першою індоєвропейською мовою, розмовляли приблизно двадцять тисяч пастухів, що випасали свої стада на землях північного Причорномор’я. Себто 0,04 відсотки тодішнього людства. Відтоді частка індоєвропейських мов в загальній мовній картині людства зросла більше, ніж в 1000 разів. Це вражає. І ще більше вражатиме, коли ми згадаємо, що мовою ми не тільки описуємо світ, а ще й його творимо. А отже, мало не половина світу створена індоєвропейцями. Але як невелике кочове арійське плем’я з причорноморських степів змогло розростись до таких гігантських розмірів?

Індоєвропеїзація ЄвропиПід кінець мідної доби Європа була заселена переважно землеробськими племенами, а людей, які займались мисливством та збиральництвом майже не залишилось. На півдні континенту у відносно невеликій, порівняно з рештою континенту, степовій зоні люди середньостогівської (див. Середньостогівська культура), а потім ямної (див. Ямна культура) випасали в степах велику рогату худобу, кіз та овець, подекуди займаючись ще й землеробством. Вони ліпили досить незграбні горщики, перед випалом обмотуючи їх мотузкою, щоб потім такий горщик не вислизав з рук, знали мідну, а згодом і бронзову металургію, винайшли композитний лук та бойові колісниці. А ще масово курили коноплю і для чогось (досі невідомо для чого саме) деяким своїм дітям штучно видовжували черепи та практикували трепанації черепів. Між пастушими та рільничими культурами особливих антагонізмів не виникало, кожна з них займала свою екологічну нішу. Однак, змінився клімат: стало холодніше й значно сухіше, а межі степу просунулись далеко на північ. Такі кліматичні умови сприяли пастухам і спричинили швидкий демографічний зріст степових племен. Натомість землеробські громади переживали кризу. Деякі з них мігрували в пошуках кращих місць, деякі ж ставали пастухами й переймали навички кочового життя. В цьому не було нічого незвичайного, оскільки таке було нормальною реакцією на кліматичні зміни. Однак, потім почало діятись щось незвичне.

В останній чверті ІV тисячоліття кількість землеробського населення різко зменшилась. Деякі території обезлюділи на кільканадцять десятиліть. Натомість, спочатку на правобережжі Дніпра, а потім і за Дунаєм, тобто в землях Старої Європи, з’являються кочів’я людей ямної культури. Ще через кілька десятиліть в східній та центральній, а згодом і в західній Європі творяться нові землеробські та пастуші культури, носії яких розмовляли вже індоєвропейськими мовами. Генетичні дослідження вказують, що внесок ямників в ДНК сучасних центральних та північних європейців становить від 40 до 50 відсотків і у сучасних південних європейців - від 20 до 35 відсотків. Себто, упродовж життя 2-3 поколінь більша частина європейців стала розмовляти різного роду суржиками, основою яких була арійська мова, а також перейняла арійські звичаї та вірування. На протязі наступних кількох сотень років новоспечені індоєвропейці спочатку витіснили на околиці материка, а потім асимілювали більшість доіндоєвропейських народів. На сьогоднішній день єдиним реліктом мов старої Європи вважається мова піренейських горян — басків. Ще пізніше індоєвропеїзована територія розпалась на різні незалежні мови та культури, між якими, щоправда, ще й досі прослідковуються взаємозв’язки. Ця схема індоєвропеїзації Європи отримала назву курганної теорії чи курганної моделі, оскільки одним з археологічних маркерів індоєвропейських народів були кургани, які ці люди насипали над могилами знатних людей.

Цілинна епідеміяСучасні археологічні, лінгвістичні та генетичні дослідження свідчать, що індоєвропеїзація була культурною, а не фізичною трансформацією. Арійська адміністративна система, мова та релігійні переконання були нав’язані корінним народам не за допомогою військової сили, а мирним шляхом. І причиною демографічного провалу землеробського населення Європи були не військові дії з боку арійських племен, а епідемія чуми. Плазміди збудника чуми Yersinia pestis знаходять в останках пастухів, що жили в прикаспійській зоні, приблизно за 3 500 років до Р.Х. Очевидно, що племена дніпровського лівобережжя теж не уникнули контактів з цією майже смертельною, хворобою. Однак, напівкочовий спосіб життя дав їм час виробити, принаймні частково, колективний імунітет. Зі зміною кліматичних умов, ямні племена почали пересуватись на захід в землі землеробів і принесли з собою збудника чуми.

На сьогодні знайдено достатньо багато археологічних свідчень епідемії чуми, що трапилась в Європі під кінець ІV тисячоліття до Р.Х. Склалась ситуація, дуже схожа на ту, що повторилась через чотири з половиною тисячі років, коли іспанські конкістадори занесли до нововідкритих земель американського континенту невідомі місцевим мешканцям хвороби. Спрацювало те, що американський історик та географ Альфред Кросбі (Alfred W. Crosby Jr., ⋆15.01.1931 – †14.03. 2018) назвав так званий ефект цілинної епідемії, коли групи ризику, раніше не контактували з хворобою і тому імунологічно майже беззахисні перед ними. Так що ямникам і не було потреби завойовувати когось збройною силою.

На тлі дезорганізованих та дезорієнтованих землеробських племен ямники зберігали чітку ієрархічну систему влади, підкріплену розбудованою ідеологією. Люди ямної культури мало не автоматично ставали елітою, а перед тими з землеробів, хто вижив, поставав вибір: повністю прийняти всі арійські традиції, пройти через ініціацію й самим почати вважати аріями чи намагатись зберегти якісь залишки давньої віри й традицій, сплачуючи новим панам життя данину. Та який би вибір ці люди не робили, їм доводилось переймати мову влади, себто мову еліти. А разом з мовою - і звичаї цієї еліти.

Свої та чужіНазва народу аріїв вірогідно походить від праарійського кореня haeryosзі значенням той, хто належить до спільноти, свій. Пізніше до цього значення додались ще й відтінки шляхетності та гостинності, а ще пізніше з нього виникло спільне для багатьох європейських мов слово герой. Вірогідно, арії відчували себе шляхетними, вільними, гостинними та героїчними людьми, але тільки для своїх. Вони чітко ділили світ людей на своїх і чужих. А чужими були всі ті, хто не дотримувався арійських звичаїв. Їх збірний образ втілився в образі змія. Арії були переконані, що вони всього лиш визволяють з чужих рук те, що по праву належить їхньому народу, тобто людям, які належним чином приносять жертви богам. І це стало чудовим ідеологічним оправданням арійської експансії.

В арійських суспільствах домінувало чоловіче начало, з чоловічими богами та ідеологією що заохочувала, а не пригнічувала, як у староєвропейських культурах, генетично детерміноване у молодих чоловіків прагнення до домінування та змагальності. Суспільство ділилось на чотири стани-варни: людей відаючих, обов’язком яких було збереження знань, звичаїв і традицій та утримання контакту громади з богами; воїнів, які справували адміністративну та військову владу; творців матеріальних благ — селян, пастухів, ремісників і купців. Четвертим станом був абсолютно безправний стан рабів.

Втім, суспільні ліфти в арійських суспільствах ще могли підіймати людей на будь-яку висоту, і двері між станами були відчиненими. Навіть раб за виконання ним певних умов міг стати воїном. Арійські боги не переймались ні власною моральністю, ні моральністю людей, використовуючи свою божественну силу на свій розсуд. А тому божественний приклад був додатковою мотивацією бути воїном, себто завойовниками усього на світі, і мати якомога найбільше усього, що тільки можна мати, — коней, овець, мідних сокир, жінок, бронзових кинджалів, пісень, пригод, скальпів убитих ворогів, колісниць та просторів, якими можна було б на них гасати. Сила була найважливішою чоловічою якістю, а переможець отримував все. Мідний кинджал, а згодом бронзовий та залізний мечі, були центральними образами в різних міфах. Тому зброя в арійському суспільстві стала предметом обожнювання та постійного вдосконалення і з часом вкорінення арійських звичаїв потреба в ній тільки зростала.

Метал війниЯкісну зброю неможливо було виготовляти з блискучої, жовто-червоної, але занадто м’якої міді. А твердою мідь ставала тільки тоді, коли до неї додавали невелику кількість олова і тоді вона ставала бронзою. Перші сліди експериментів з мідно-олов’яними сплавами фіксуються близько 4 650 до Р.Х. в Балканському металургійному центрі неподалік сучасного міста Плочнік у Сербії. Найдавніші бронзові предмети мали вміст олова або миш'яку менше 2 відсотків і тому вважають, що вони були результатом ненавмисного сплаву під час плавлення мідної руди з домішками миш’яку, що іноді зустрічається в природі. Миш’як є неймовірно шкідливим для здоров’я, а тому подібні експерименти були пов’язані з ризиком. Недарма арійські боги-ковалі, грецький Гефест, скандинавський Велунд чи слов’янський Сварог зображались як кульгаві, негарні, червонолиці, часто підсліпуваті чоловіки.

Втім, ризики для здоров’я були швидко усвідомлені і використання набагато менш небезпечних олов’яних руд почалось на початку бронзового віку. Користь від бронзи перевищувала ризики, пов’язані з її виготовленням. Завдяки низькій температурі плавлення олова 231,9°C і помірній температурі плавлення міді 1085°C бронзу можна було виготовляти, використовуючи для цього дещо модифіковані мідеплавильні горни. Додавання другого металу до міді збільшує її твердість, знижує температуру плавлення та покращує процес лиття, створюючи більш рідкий розплав, який охолоджується до більш щільного й не такого крихкого металу. Це було важливе нововведення, яке дозволило відливати набагато складніші вироби в закритих формах.

Як виявилось, з бронзи можна було виготовляти не тільки гостряки списів та церемоніальні кинджали, але й справжні бойові мечі, булави, шоломи, кіраси й щити. Зброя стала не тільки міцнішою, але й більш різноманітною. Бронзоливарники навчились відливати втулки, чого якраз найбільше бракувало для створення перших возів. Поява колісного транспорту значно збільшила мобільність людей і зменшила для них світ. Згодом, коли близько 2 000 року до Р.Х. арійські інженери андроновської культури в Приураллі сконструювали колесо зі шпицями, з’явились справжні бойові колісниці, котрі на якийсь час стали стратегічною зброєю давнього світу. Бронза стала металом війни.

Металургійна ЦиркумпонтіяІ дуже швидко бронзи забракло, оскільки родовищ олов’яних руд в Європі й на Близькому Сході було набагато менше, ніж мідних. Недарма назва олов’яної руди каситериту виводиться з фінікійського слова Cassiterid, яким фінікійці називали Британські острови. Окрім Британії, каситеритові копальні були в французькій Бретані, в Рудних горах центральної Європи, на Балканах, в Піренеях, в Сирії та Єгипті. Тому олово для виробництва бронзи доводилось привозити здалека, шляхом складних й ризикованих торгово-мінових операцій, а також контролювати при цьому торгові шляхи. Проблема поглиблювалась ще й тим, що мідь та олово, як правило, не зустрічаються разом.

Єдиним місцем в Європі де родовища міді й олова знаходились поряд був район сучасної північної Румунії. Тут же існували давні традиції виробництва міді. Природно, що саме тут знаходився центр Циркумпонтійської металургійної провінції в яку розрослась Балкано-Карпатська металургійна провінція часів мідної доби. Діяльність Циркумпонтійської металургійної провінції безпосередньо пов’язана з індоєвропеїзацією Європи, оскільки саме племена індоєвропейських кочовиків контролювали степовий пояс Євразії, так званий степовий міст, основний торговий шлях яким пересувались за часів бронзової доби матеріальні артефакти, нові знання, навички та ідеї. За часів ранньої бронзової доби Циркумпонтійська металургійна провінція містила в собі Балкани, північне Причорномор'я, Кавказ, Закавказзя та Середню Азію.

Характерним особливістю тутешніх майстрів була абсолютна тотожність технології відливання сокир, ножів та кинджалів у всіх виробничих центрах цього регіону. Близькість міських культур східного Середземномор’я стала додатковим стимулом бронзоливарного виробництва, створивши альтернативні центри торгівлі. Поступово налагоджувались мережі обміну, які дозволяли товарам подорожувати на величезні відстані. Балтійський бурштин, прикарпатська сіль, а також мечі, наконечники списів, обладунки, шпильки та деякі прикраси з центральної та північної Європи вперше з’явилися в Середземномор’ї, що свідчить про інтенсивні контакти між центральною Європою та цими розвиненими цивілізаціями. Цікаво, що універсальним міновим товаром замість солі, як це було в часи неоліту та мідної доби, стали стандартизовані злитки бронзи та міді, виконані у формі та за розмірами овечої шкіри. Так що подорож аргонавтів за золотим руном могла бути банальним походом за золотом.

Вожді, царі та імператориВтім бронза, ставши металом війни та торгівлі, не стала металом економіки. Для цього вона була ще надто дорогою. В домашніх господарствах використовувались, в основному, кам’яні знаряддя, основні моделі яких з’явились ще в неоліті. Бронзові серпи ще були рідкістю. Єдиним поширеним бронзовим інструментом була сокира, яка давала можливість розчищати від лісу більші земельні ділянки для полів та пасовищ й робити це швидше. Землеробство стало орним. Асортимент культурних рослин значно зріс. Поряд з кількома сортами пшениці, ячменю культивувались льон, коноплі, горох, сочевиця. Розвивалось садівництво. На розкопках виявлено кісточки вишні, сливи-угорки, насіння ріпи, цибулі, часнику та маку. Удосконалилось ткацтво, гончарство й інші ремесла. В домогосподарствах з’являються криниці.

Міста стають адміністративними центрами, осередками військової сили, ремесел та торгівлі. Виділяється клас міських мешканців, що спеціалізуються на ремеслах та торгівлі. Змінюється і сама структура суспільства. На зміну теократичним, матріархальним та егалітарним громадам часів неоліту та мідної доби повсюдно запроваджуються вождівства, засновані на спорідненості, в яких право на лідерство офіційно монополізувалось старшими членами вибраних родівчи кланів. Поява вождівств супроводжувалась централізацією влади та економічною й політичною нерівністю, на кшталт арійського варнового поділу суспільства. Деякі локальні вождівства зростались в потужні союзи племен, монархії і, навіть, імперії.

Крах бронзового світуПроте, цивілізаційний процес бронзової доби, принаймні в Середземномор’ї, близько 1 200 року до Р.Х. раптово сповільнився і навіть відкотився назад. Вчені назвали це явище колапсом або катастрофою бронзової доби, а період між 1 200 та 800 роками до Р.Х — темними віками середземноморської історії. Колапс торкнувся великої території Близького Сходу, зокрема Єгипту, Балкан, Егейського моря, Анатолії та Кавказу. Ця подія була раптовою, насильницькою і культурно руйнівною для багатьох цивілізацій бронзового віку, що призвело до різкого економічного спаду регіональних держав. Вірогідно, причинами колапсу став збіг декількох чинників. 1159 роком до Р.Х. датується виверження вулкана Гекла в Ісландії. Спричинена ним вулканічна зима своєю чергою привела до тривалої посухи й голоду в більшій частині Європи. Голод, можливо, став причиною масових міграцій європейських племен, відомих з єгипетських джерел як народи моря.

Вірогідно, народи моря були різноплемінною конфедерацією племен, ватаг біженців, розбійницьких та піратських дружин і загонів найманців. Ця конфедерація вторглась в Анатолію, Сирію, Фінікію, Ханаан, Кіпр та Єгипет. Невідомо, чи були ці напади хаотичними й спонтанними, чи, навпаки, хоч якось координованими. Математичне моделювання динаміки експансії народів моря, як не дивно, вказує на певну координацію і на те, що епіцентром цього явища знаходився десь на півночі Балкан. Занепад цивілізацій мікенської Греції, хетської Анатолії та Леванту міг бути прискорений появою якогось штаму бубонної чуми, принесеної мігрантами з прикаспійських степів.

На додаток до природних чинників свою роль відіграли й технологічні та екологічні проблеми. Масова поява бронзоливарних майстерень по всій території призвела до винищення лісів та вичерпання і так небагатих європейських родовищ міді та олова, доступних для виробітку в тодішніх умовах. В зв’язку з браком олова та розривом торгових шляхів, в багатьох металургійних центрах почали використовувати замість олова миш’як. Це спричинило настільки серйозне забруднення оточуючого середовища, що в районах, де знаходились бронзоливарні майстерні, вміст миш’яку й деяких інших шкідливих речовин ще й сьогодні в рази перевищує норму.

Голод та хвороби на тлі перегонів озброєнь, екологічних бід та слабкості систем управління, призвели до раптового соціального колапсу й настання темних віків у Середземномор’ї. І навіть, якщо колапс бронзової доби не зачепив безпосередньо інші куточки Старого Світу, швидкість цивілізаційних процесів сповільнилась всюди, і нового прискорення рух до цивілізації набув тільки з появою масового виробництва заліза. Чому навчилось людство за цей час:- 3 000 до Р.Х. — найдавніші відомі гральні кості в Єгипті;
- 2 650 до Р.Х. — найдавніша мірна лінійка у Шумері;
- 2 600 до Р.Х. — перші міські каналізаційні системи Індської цивілізації;
- 2 600 до Р.Х. — винайдення терезів в Єгипті;
- 2 500 до Р.Х. — ринопластика в Єгипті;
- 2 500 до Р.Х. — перший ляльковий в долині Інду;
- 2 500 до Р.Х. — перший шумерсько-аккадський словник у Месопотамії;
- 2 200 до Р.Х. — винайдення транспортира в долині Інду;
- 2 000 до Р.Х. — винайдення водяного годинника у Вавилоні;
- 2 000 до Р.Х. — винайдення бойової колісниці в долині Синташти;
- 2000 до Р.Х. — найстаріші відомі ноти в Шумері;
- 2 000 до Р.Х. — винайдення ножиців в Шумері;
- 1 800 до Р.Х. — з’являється алфавітне письмо в Фінікії;
- 1 770 до Р.Х. — єгиптяни вперше використовують символ нуля;
- 1 500 до Р.Х. — винайдення сонячного годинника в Єгипті;
- 1 500 до Р.Х. — винайдення скла в Месопотамії та Єгипті;
- 1 500 до Р.Х. — перший хірургічний трактат в Єгипті;
- 1 400 до Р.Х. — виробництво каучуку та винайдення гри в м’яч ольмеками;
- 1 300 до Р.Х. — винайдення токарного верстата у Єгипті;
- 1 300 до Р.Х. — виплавка заліза в Хетській імперії;
- 1200 до Р.Х. — винайдення дистиляції в Аккаді;
- 1 200 до Р.Х. — винайдення бетону у мікенській Греції.