Розвиток людства в пізньому палеоліті

Розмагничена планета та Великий холодПочаток пізнього палеоліту збігся з падінням сонячної активності 42 000 років тому та короткочасною інверсією магнітного поля Землі. Інверсоване поле було на 75 відсотків слабшим ніж зазвичай, тоді як під час переходу його напруга впала до надзвичайно низької величини в 5 відсотків. Це, разом з різким падінням сонячної активності, призвело до того, що планета на час інверсії була майже повністю позбавлена захисту від космічного опромінення. Одним з можливих відгуків земної кори на цю космічну подію стала активізація вулканічної діяльності. В Європі сталась ціла низка вулканічних вивержень. Важко сказати, чи вулканічна зима спровокувала, чи тільки прискорила настання останнього льодовикового максимуму, але експансію людей сучасного анатомічного типу до Європи вона таки прискорила.

Наростання льодовикових щитів почалося 33 000 років тому, а максимальне покриття відбулось між 26 500 та 19 000 роками до Р.Х. Середня глобальна температура близько 19 000 років до Р.Х. була приблизно на 6 °C нижчою, постійний лід покривав близько 8 відсотків поверхні Землі та 25 відсотків території суходолу. Масивні крижані покриви блокували воду, знижуючи рівень моря, оголюючи континентальні шельфи, з’єднуючи масиви суші та створюючи великі прибережні рівнини, а рівень моря був приблизно на 125 метрів нижчим, ніж зараз. У південній півкулі Патагонський льодовиковий щит покривав всю південну третину Чилі та прилеглі райони Аргентини. У Північній Америці лід вкривав практично всю Канаду і поширювався на південь приблизно до річок Міссурі та Огайо, а на схід - до атлантичного узбережжя. Північна Європа була здебільшого вкрита льодом, а південна межа льодовикових щитів проходила через Німеччину та Польщу. Вічна мерзлота вкрила Азію аж до Пекіна, а в Європі доходила до півдня Угорщини.

Homo sapiens та неандертальці в ЄвропіНа той час клани Homo sapiens вже відкрили для себе Європу, просуваючись зі сходу на захід з боку прикаспійських степів, Кубані та Балканського півострова в обхід Чорного моря, яке тоді ще було озером. Однак, рух цей не був швидким, оскільки людям, що прийшли з півдня надто важко було конкурувати з неандертальцями, чудово адаптованими до прохолодного європейського клімату. Кліматична катастрофа, що сталась в самому центрі неандертальського ареалу не могла не наробити непоправимої шкоди і так не надто чисельним громадам неандертальців. Звісно, втрат зазнали й перші громади Homo sapiens, проте люди, на відміну від неандертальців, мали значний, якщо можна так сказати, мобілізаційний ресурс, - адже з південного сходу напливали все нові й нові хвилі переселенців. А от у неандертальців такого резерву не було, їм нічим було швидко поповнити втрати. Ба, навіть більше, неандерталки з якихось невідомих нам фізіологічних чи соціальних причин, народжували значно менше дітей, аніж людські жінки.

Отже, неандертальців ставало все менше, а людей все більше і люди поступово відтісняли конкурентів щораз далі на захід. Останній кордон між землями людей та неандертальців проходив по ріці Ебро на півночі та північному сході Піренейського півострова, і його люди перетнули близько 37 500 року до Р.Х. Сліди неандертальців в Гібралтарі датуються 27 000 роком до Р.Х., після чого вони зникають. Згідно деяких, наразі непевних даних, останній неандертальський анклав існував в Кримських горах до 18 000 року до Р.Х. Причин вимирання неандертальців було багато, але однією з найважливіших став Великий Холод, також відомий як льодовиковий період або, точніше, останній льодовиковий максимум.

Оріньяцькі технологіїHomo sapiens принесли з собою нову, так звану оріньяцьку індустрію обробітку каміння, котра з’явилась приблизно в 43 000 році до Р.Х. Назва індустрії походить від печери Оріньяк (Grotte d'Aurignac) в департаменті Верхня Гаронна на південному заході Франції, де було зроблено перші знахідки, хоча сама індустрія з’явилась в Леванті завдяки людям еміранської та амхарської близькосхідних культур, які згодом мігрували до Європи. Цих людей ще називають кроманьйонцями від першої знахідки залишків людей цього типу в печері Кро-Маньйон (Cro-Magnon) в департаменті Дордонь (Dordogne) у Франції. На сьогоднішній день, щоправда, ця назва є дещо застарілою і частіше вживається термін ранні європейські сучасні люди (Early European modern humans або скорочено EEMH).

Оріньяцькій технології властиві крем'яні пластини з ретушшю та виїмками по краях, скребачки, знаряддя з кістки, а також довготривалі житла та відносно розвинене образотворче мистецтво. Характерними є схематичні контурні малюнки звіриних голів, вирізьблені на вапнякових плитах, що знайдені в печерах Лоссель (Laussel) в департаменті Дордонь у Франції. На одній з таких плит зображено чоловіка, що кидає спис, на інших — жінки та сцени полювань. На кістяній пластині з Абрі Бланшар (Abri Blanchard) в департаменті Дордонь у Франції вирізано місячний календар, а на стінах печер Франції та Німеччини — зображення мап зоряного неба, а також досі нерозшифровані геометричні знаки. Всі ці знахідки датуються 39 000 — 38 000 роками до Р.Х.

Ґраветтська ЄвропаПохолодання відбувалось поступово, і так само поступово змінювались умови життя, до яких люди вимушені були адаптуватись. Результатом цієї адаптації стала поява в Європі ґраветтської культури, яка почала витісняти оріньяцьку приблизно в 33 000 році до Р.Х. Назва культури походить від печери Ла Ґраветт (la Gravette) у французькому департаменті Дордонь. Ґраветтська культура була поширена від Атлантики до Волги, хоча, зазвичай, описують два її локальні варіанти: західний ґраветт, відомий переважно з печерних локацій у Франції, Іспанії та Великобританії, та східний ґраветт центральної Європи і України. Культурні та технологічні відмінності між східним та західним варіантами були невеликими: східні ґраветтці воліли жити просто неба в невеликих поселеннях, а не в печерах, як західні ґраветтці, також вони полювали переважно на мамутів, а не на биків та північних оленів. Тому можна сказати, що вся Європа була заселена єдиним народом зі спільною культурою, мовою та світоглядом.

Реконструкції за кістяками дають підстави вважати, що всі ґраветтці були високими й стрункими людьми. Середній зріст чоловіків становив 183,5 сантиметри при вазі в 67–73 кілограми, а жінок 158 сантиметрів вазі в 54 кілограми. Їхня шкіра була смаглявою, а колір волосся та очей темним, оскільки ген світлої пігментації, успадкований людьми від неандертальців, почав проявляти себе значно пізніше, уже після закінчення льодовикового періоду. Ґраветтці були мисливцями-збирачами, які використовували різноманітні інструменти та стратегії полювання. На відміну від неандертальців та більш ранніх людей, які підкрадались до потенційної здобичі якомога ближче, ґраветтці використовували безпечніші способи, кидаючи зброю здалека. Вони навіть винайшли для цього спеціальні пристрої — списометалки, метальні палиці, а, згодом, і лук зі стрілами. Вважається, що ґраветтці були новаторами у розробці ножів із затупленою спиною, гострих наконечників стріл, плетених сіток та масляних ламп з каменю. Ґраветтське мистецтво містить численні наскальні малюнки та маленькі фігурки жінок, так звані палеолітичні венери, виготовлені з мамутової кістки чи випаленої глини, а також намиста, браслети, підвіски та амулети.

РефугіумиБлизько 22 000 року до Р.Х. зледеніння в Європі досягло максимуму, зробивши частину материка абсолютно непридатною для життя. Колись єдина ґраветтська культура вимушена була розділитись, і два її варіанти, - західний та східний, - втратили зв’язок між собою. Навіть більше: людність Європи опинилась в так званих рефугіумах, - свого роду притулках, себто ізольованих ділянках території, де виживання було більш-менш можливим.

Один з європейських рефугіумів знаходився на заході континенту. Це так званий франко-кантабрійський регіон, який охоплював південну частину Франції та північну смугу Іспанії, звернену до Біскайської затоки. Демографічне моделювання, засноване на археологічних даних, свідчить, що це був густонаселений регіон Європи впродовж усього верхнього палеоліту.

Інший рефугіум практично співпадав з територією сучасної України, захоплюючи ще й терени Кубані та східної Слобожанщини. На відміну від цілковито ізольованого франко-кантабрійського рефугіуму, цей причорноморський притулок був частково пов’язаний з іншими, меншими притулками на Балканах та Апеннінах. І заселені ці землі були не менш щільно, а може й щільніше ніж Франко-Кантабрія.

На перший погляд це може видатись дивним, оскільки клімат на заході Європи завдяки впливу Атлантики був незрівняно м’якшим, аніж на сході її. Там росли ліси, а все північне Причорномор’я було покрите так званим тундростепом — буйним різнотрав’ям. Упродовж короткого арктичного літа трава виростала в ріст людини, а потім, коли приходила суха та морозна зима, засихала й перетворювалось у сіно. Це давало корм величезним стадам стійких до холоду тварин — биків, диких коней, північних оленів, шерстистих носорогів і, насамперед, мамутів. Тому тундростепи ще називають мамутовими преріями. Люди, що жили в мамутових преріях, попри всі проблеми пов’язані з жорстким кліматом, мали вдосталь їжі та могли легко її добувати. Завдяки цьому кожен третій сучасний європеєць є носієм генів, успадкованих від людей, що переживали Великий Холод в причорноморському рефугіумі.

Європейські западенці та східняки Розділення єдиного європейського культурного простору в значній мірі визначило подальші долі народів цього континенту і вплив цієї події відчувається ще й тепер.

У Франко-Кантабрійському регіоні близько 22 000 року до Р.Х. близько 22 000 року до Р.Х. з граветтької культури еволюціонувала культура Солютрейська, яка надалі і проіснувала приблизно до 17 000 року до Р.Х. Назва культури походить від скелі Солютре (Roche de Solutré) у французькій комуні Солютре-Пуї (Solutré-Pouilly). Солютрейські технології обробітку кременю використовували відшарування крем’яних лусок тиском, а не ударом. Завдяки цьому майстри отримували тонкі, оброблені з двох сторін і добре відретушовані гостряки списів, леза ножів, пилки та скребачки. Солютрейці були авторами багатьох розписів печер Франції та Іспанії. Змінився і фізичний вигляд солютрейців. Порівняно з людьми ґраветтської культури, солютрейці були нижчими на зріст та більш грацильними, наближаючись до сучасного середземноморського антропологічного типу.

Натомість, на сході континенту в Причорноморському рефугіумі зміни були не такими швидкими й радикальними, як на заході. Тут зберігались лише трохи видозмінені давні ґраветтські традиції, на підставі яких формувались так звані епіґраветтські культури. Кілька епіграветтських культурних центрів виникли одночасно після 22 000 років до нашої ери в Європі. Вони охоплюють південну, центральну та більшу частину Східної Європи, включаючи південно-західну Францію, Італію, Балкани, Кавказ, Україну та Західну Росію до берегів Волги.

Післяльодовиковий світТим часом, після 19 000 року до Р.Х. льодовик поволі став відступати на північ. І хоча клімат залишався ще сухим та холодним, природне середовище знову почало змінюватись. На сході тундростепи поступались сосновим та березовим лісам, на заході хвойні ліси змінювались листяними. Мамутова фауна почала вимирати, і людям знову довелось пристосовуватись до перемін. Солютрейська культура змінилась мадленською (від скельного притулку Ла Мадлен (Abri de la Madeleine) у французькому департаменті Дордонь), яка була поширена від Португалії на заході до Польщі на сході. Мадленці стали поволі заселяти звільнені від льоду території, йдучи слідом за стадами тварин. Кістяні знаряддя почали витісняти кам’яні, а сама технологія обробки каменю демонструє виразну тенденцію мікролітизації. Люди мадленської культури почали виготовляти композитні знаряддя на основі мікролітичних вкладів, що стало найпоширенішою технологією в наступній мезолітичній добі.

Масово використовуються на полюванні луки й стріли. Базові селища мисливців стають довготривалими, а будівлі — капітальними. Відомі так звані довгі доми, - свого роду доісторичні гуртожитки в яких жили десятки людей. Ці доми були напівземлянками, стіни яких укладали з кісток мамутів. У такий же спосіб, себто з мамутових кісток, будували й невеликі круглі житла на кшталт куренів або чумів. Вірогідно, відбулось одомашнення собак. Поховання верхнього палеоліту вкрай різноманітні за своїм облаштуванням. Померлих ховали з різним інвентарем, в різних позах, лежачи й сидячи, а часом, навіть, і частинами. Іноді застосовувалися способи ритуального знешкодження покійного, в якому його родичі, вочевидь, бачили могутнього чаклуна, котрий може стати загрозою після власної смерті. Це говорить як про певні уявлення про потойбічне життя, так і про появу найдавнішої професії — шамана. В той же час найвищої досконалості досягає мистецтво печерного живопису. Шедеври печер Ласко та Альтаміра створено саме мадленськими майстрами.

Майже сучасні люди?Поява та розквіт образотворчого мистецтва засвідчили, що у ранніх людей ввімкнулась і почала працювати одна з найважливіших опцій мислення — уява. Люди навчились творити в мисленні образи того, чого немає, а часом і того, чого не може бути, - як, наприклад, малюнки та фігурки людино-звірів, що зустрічаються в пізньому палеоліті. Численні знахідки календарів свідчать про те, що люди почали відчувати час і намагались якось його калібрувати. Це потребувало величезного терпіння, часу й інтелектуального напруження. Адже наприклад творець знаменитих мізинських календарних браслетів, щоб зрозуміти як вимірювати час за допомогою сонця та місяця, повинен був щонайменше упродовж року щоденно спостерігати та відмічати схід та захід сонця і фази місяця, порівнювати їх та намагатись звести ці дані в якусь систему, - що йому, до речі, непогано вдалося.

Перші мапи місцевості та зоряного неба, портрети людей, спроби зафіксувати міфологічні образи — це також час пізнього палеоліту. Потепління клімату дало людям можливість відмовитись від колективних стратегій полювання, тепер уже добробут окремих індивідів залежав не від згуртованості роду, а від власної індивідуальної майстерності, досвіду, знань, навичок і, звісно ж, везіння. Колективна родова особистість почала розпадатись, а індивідуальна — навпаки розвиватись. Структура індивідуальної особистості стала схожою до структури сучасної людини: в ній з’явилось індивідуальне Я, Персона й Тінь. Вірогідно саме тоді в головах людей зазвучав той внутрішній діалог, який ведуть між собою персони нашої особистості. Щоправда, це ще не означало, що мислення палеолітичних людей стало тотожним мисленню наших сучасників. Воно було нераціональним, асоціативним, дологічним та магічним з явною перевагою правої півкулі мозку.Чому навчилось людство за цей час: - 37 000 рік до Р.Х. — перші лічильні палички в Південній Африці;
- 36 000 рік до Р.Х. — винайдення ступки й товкача в Південно-Західній Азії;
- 36 000 рік до Р.Х. — перші свідчення ткацтва з рослинних волокон з Моравії та Грузії;
- 35 000 рік до Р.Х. — перша мапа зоряного неба;
- 30 000 рік до Р.Х. — винайдено швейну голку з вушком;
- 27 000 рік до Р.Х. — винайдено виту мотузку у Чехії;
- 26 000 рік до Р.Х. — винайдено кераміку в Моравії;
- 23 000 рік до Р.Х. — винайдено рибальський гачок у Східному Тиморі;
- 20 000 рік до Р.Х. — найдавніші зазубрені леза — гарпуни та пилки з Франції;
- 20 000 рік до Р.Х. — перші свідчення збору диких злаків в Ізраїлі;
- 19 000 рік до Р.Х. — перші глиняні горщики в Китаї;
- 14 500 рік до Р.Х. — крем'яні серпи в Леванті;
- 14 200 рік до Р.Х. — найдавніші останки домашнього собаки в Ізраїлі;
- 12 000 рік до Р.Х. — винайдено ручні жорна для приготування борошна в Нубії;
- 11 500 рік до Р.Х. — одомашнення інжиру.