Кіммерійці належали до найзахіднішої частини степової зрубної спільноти. Їхні предки кочували в Приазов’ї та на північному Кавказі. Вони були одними з багатьох, але саме їм на якийсь час посміхнулась доля. Опанування таємниць виготовлення заліза разом з далекобійними композитними луками та новаціями у тактиці кінного бою перетворили їх у таку військову силу, якої побоювались навіть володарі всемогутньої тоді Ассирійської імперії.

Великий грецький поет Есхіл казав про них: Пройшовши всі неоранї землі Ти Скіфію побачиш. Живуть там кочівники у гарбах з плетеними дахами й колесами важкими. У них в сагайдаках дрімають вбивчі стріли, їх норов є жорстоким і страшним. Стережись, подорожанине! Неоранії землі Есхіла – це наші причорноморські степи, а кочівники, що живуть у гарбах – це наші з вами пращури. Якими ж вони були ці люди?

Характерно, що територія Аріяни Великої Скитії майже збігалась з територією сучасної України й народи, що її населяли, були пращурами тих, які пізніше злились у власне український народ. Завдяки Геродотові та його греко-скитському інформатору Тімну, ми досить багато знаємо про цих людей.

Наприкінці VI століття до Різдва перед Великою Скитією відкрилось вікно можливостей. Весною 514 або 513 року перед Різдвом війська перського царя Дарія перейшли Дунай і вдерлись в межі Скитії. Дарій сподівався на маленьку переможну війну, але сталось усе зовсім інакше ...

Сармати безумовно були аріями. Так само, як скити, вони належали до західної гілки зрубної культурної спільноти і, навіть, були їхніми доволі близькими родичами. Вони розмовляли схожою до скитської мовою, сповідували схожу релігію та арійські традиції. Щоправда, були й неарійські звичаї. Про це свідчить пізніший етнонім цього народу — сармати, який, як і в випадку багатьох інших арійських народів, не є самоназвою. Це слово походить від арійського sar-ma(n)t (багаті жінками, керовані жінками), чим відзначався високий статус жінок, що було вельми незвичним для арійського світу і навіть породило легенди про амазонок.