Костобоки

Походження липицької культури

Липицька культура сформувалась на основі поєнешті-лукашівської культури (див. Поєнешті-лукашівська культура), людність якої перебувала під сильним впливом латенської культури (див. Латенська культура) або, не виключено, асимілювала якусь частину кельтів. Костобоки воювали проти Римської імперії в першій Маркоманській1 війні у складі антиримської коаліції, куди входили сарматські, германські й фракійські племена. Між 170-171 роками костобоки, разом з бастарнами та сарматами (див. Сарматська культура), перетнули Дунай, спустошивши Мезію (див. Провінційна римська культура), Фракію, Македонію та Аттику2. У 172 році після поразки від римських військ костобоки припинили набіги на землі Імперії. Завдяки дипломатії та щедрим подарунками римлянам вдалось перетягнути костобоків на свій бік, і в другій Маркоманській війні вони воювали вже разом з римлянами проти своїх колишніх союзників маркоманів.

Господарство костобоків

Основу господарства липицької культури становило орне землеробство і присадибне скотарство. Костобоки вирощували просо, ячмінь, пшеницю, коноплі. Серед усіх типів інструментів, які знаходять в липицьких поселеннях, найбільше знарядь праці характерних для землеробів, а саме залізних серпів, наральників, кіс та кам'яних зернотерок. Розводили велику рогату худобу, свиней, овець та коней. Свою роль відігравало мисливство, в тому числі й на хутрових звірів, а також рибальство. Костобоки мали розвинене ковальство, деревообробне, ювелірне, ткацьке та інші ремесла. Важливу роль посідала торгівля, орієнтована на прикордонні римські провінції та північне Причорномор’я. Римські впливи дуже помітні у матеріальній культурі липицького населення, оскільки дуже багато виробів липицьких ремісників мали за взірці саме вироби римських майстрів. Так само активні торгові контакти відбувались з людьми пшеворської (див. Пшеворська культура) та вельбарзької культур (див. Вельбарзька культура), кельтами та сарматами. Натомість контакти зі слов’янським населенням зарубинецької та зубрицької культур були обмеженими. Керамічний комплекс липицької культури складає як доволі грубий ліпний кухонний посуд — горщики, миски й лійчасті кухлі з масивною ручкою, так і витончений столовий посуд, виготовлений на гончарному колі — біконічні горщики на кільцевому піддоні, кубки з двома ручками, глечики, чаші на високій ніжці. Серед прикрас багато фібул, сережок та поясних пряжок.

Села костобоків

Свої села костобоки зводили на південних сонячних схилах пагорбів й заплавних терасах річок та неглибоких ярів. У поселеннях житла, - як напівземлянки, так і наземні, - розташовувалися рядами, що робило подобу вулиць. Самі житла були чотирикутними мазанками з глиняною підлогою. Вони обігрівались вогнищами й, часом, глиняними печами. Біля будинків знаходилась велика кількість погребів та будівель господарського призначення. Цвинтарі розташовувались неподалік від поселень. Основний поховальний обряд — кремація. У межах цвинтарів для спалення тіл робили спеціальні глинобитні майданчики. Обгорілі залишки людських кісток разом із залишками одягу покійного (пряжки, фібули), а також особистими речами (ножі, шила, прясла, ключі, дзеркальця, кресала тощо) зсипали в урни або, значно рідше, в ями. Урнами служили в основному гончарні або ліпні посудини різної форми, більшість з яких мали покришки.

Історична доля липицької культури

В середині ІІІ століття частина галицьких костобоків, можливо під тиском прийшлих готів, переселилась у передгірні райони, інша ж частина мігрувала на терени сучасної Молдови, приєднавшись до інших фракійських племен. Решта ж липицької людності поступово асимілювалась з слов’янами черняхівсько-київської (див. Черняхівсько-київська культура).