Володарі шоколадного каміння

Остання хвиля лінгбійців

Яніславицька культура виникла внаслідок просування мігрантів культури Маглемозе¹ із західної та південної Балтії на схід. І тут слід зазначити, що маглемозці були нащадками аренсбурзької культури (див. Лінгбійське культурне коло), яка вже породила декілька хвиль мігрантів до українського Полісся. Постійне просування населення з південного узбережжя Балтики до Польщі, а потім і до Білорусі підтверджують дані антропології, які свідчать про появу тут у мезоліті масивних, високих північних європеоїдів, близьких тодішній людності західної Балтії.

Яніславицьке господарство

Основою економіки яніславців було полювання на лісових шляхетних оленів, турів і вепрів, а ще рибальство (особливо популярною була щука), а також збирання ягід, горіхів, диких плодів та прісноводних молюсків. Звісно, що це змушувало яніславців вести напівкочовий спосіб життя. Постійні поселення розташовувались переважно на річкових терасах, а на теренах мисливських угідь та поблизу покладів кременю зводились тимчасові табори, які заселялись на якийсь час в міру потреби. Постійні житла були напівземлянками овальної форми, стіни зводили з обтесаних стовпів, які переплітали лозою та корю дерев, а дах накривали дерном. Всередині кожного житла було вогнище, обкладене камінням.

Шоколадний кремінь

Попри спільне лінгбійське походження, крем’яна індустрія яніславців відрізнялась від технологій інших племен лінгбійського культурного кола. Можливо тому, що ядро яніславицької культури склалось в районі древніх Свєнтокшиських гір² з їх багатими покладами високоякісного кременю. Завдяки цим покладам яніславицькі майстри могли дозволити собі експерименти з матеріалом і виробили свої власні способи обробки кременю. Особливо цінувався так званий «шоколадний кремінь», нуклеуси якого характеризуються товстою вапняковою корою, однорідною структурою і темним кольором (чорним, карамельним тощо). Для видобутку цього кременю яніславці будували справжні копальні. Вірогідно, що кожна з таких копалень належала окремому роду, який утримував там своїх власних фахівців — гірняків та людей, що займались первинною обробкою кремінних нуклеусів. Кремінні копальні видобували кременю більше, ніж потребували яніславці, а тому кремінь й вироби з нього люди яніславської культури експортували за межі своїх теренів, вимінюючи їх, переважно, на балтійський бурштин.

Передусім якість

Яніславицьким технологіям виготовлення крем'яних знарядь властива максимальна ретельність виконання. Спочатку, з підготовлених конічних і пласких нуклеусів виготовляли довгі пластини, які згодом перероблялись на специфічні довгі трикутні, так звані, яніславицькі вістря, леза, сокири, тесла та скребачки. Багатим був і мікролітичний набір, переважно трикутної та трапецієподібної форми. Мікроліти виготовляли методом відтискання з нуклеусів або зі старих вже поламаних або притуплених робочих лез. Технології яніславицьких майстрів були настільки досконалими, що використовувались ще довго після зникнення яніславицької культури. Втім, прагнення до досконалості було очевидно характерною рисою яніславців, позаяк вироби з кісток, рогів зубрів та вепрячих іклів теж виготовлялись надзвичайно майстерно та ще й зазвичай прикрашались орнаментами з насічок. Популярними були намиста з зубів тварин або й людських, амулети та прикраси з бурштину. Характерними є орнаментовані знаряддя з рогу невідомого призначення, умовно названі шаманськими посохами.

Сидячі похорони

Обряд поховання яніславців був доволі незвичним. Своїх небіжчиків вони хоронили навпочіпки або й саджали на спеціальні могильні ослінчики, щедро посипаючи тіла червоною вохрою. Ймовірно, червоний колір мав символізувати кров – життя. В поховання клали багаті похоронні дари, інструменти й прикраси, які повинні були б згодитись небіжчикові на тому світі. Вірогідно, вірування яніславців містили переконання в існуванні якогось потойбічного світу, але не передбачали реінкарнації небіжчиків до повторного життя.

Дніпро-прип’ятські мігранти

Зростання кількості населення і викликане ним різке скорочення поголів'я промислових тварин змушувало яніславців мігрувати все далі на схід, асимілюючи тамтешні племена, зокрема людей кудлаївської культури (див. Кудлаївська культура). Групу яніславців, асимільованих з кудлаївцями український археолог Дмитро Телегін (⋆26.10.1919 — †01.01.2011) в 1970-х роках виділив в окрему дніпро-прип’ятську культуру. Цілком можливо, що у формуванні дніпро-прип’ятської групи окрім яніславців та кудлаївців, брали участь нечисленні групи нових мігрантів культури Маглемозе з південного побережжя Балтійського моря. Своїм способом життя та матеріальною культурою дніпро-прип’ятці не відрізнялись від основної групи яніславців, однак їх духовний світ був, вірогідно, трохи іншим. Померлих клали в могили у витягнутому положенні при цьому, правда, так само як і у яніславців, посипаючи тіла червоною вохрою та супроводжуючи небіжчиків прощальними дарами. Міграційний рух прибульців з північного заходу через Полісся у Надпоріжжя й навіть у басейн Сіверського Дінця фіксується поширенням характерних яніславських кремінних виробів, що знаходять на багатьох поселеннях сусідніх культур, контакти з якими були дуже активними. Від людей гребениківської культури яніславці запозичили ідею виготовлення керамічного посуду з характерним гребінцевим орнаментом та початкові навички скотарства й землеробства, про що свідчать знахідки фрагментів мотик з оленячих рогів.

Історична доля яніславицької культури

Територіальна експансія та певна еволюція яніславицької культури привели до того, що вона на якийсь, щоправда, не надто тривалий час, стала панівною в регіоні. Надалі разом із частиною буго-дністровської людності яніславці еволюціонували в дніпро-донецьку культуру.