Як живе пам'ять пращурів

Інтернет у твоїй головіВсім відомо, що фізіологічним механізмом, який обслуговує наше мислення, є кора головного мозку. При цьому, одразу зазначимо, що називати мозок органом мислення чи, поготів, вмістилищем душі є значним спрощенням, позаяк, мислимо ми усім своїм єством, а не якимсь окремим тілесним органом. Мозок в цьому процесі виконує роль комутатора інформаційних потоків та інформаційного сховища, і, тільки частково, є центром генерування інформації.

Кора головного мозку з’явилась ще у перших земноводних тварин, але у людини вона збагатилась, так званою, новою корою (neocortex), котра тонким шаром вкриває півкулі мозку і є, власне кажучи, фізичним носієм нашої людяності. Вона складається з нервових клітин — нейронів, котрих на кожну людську голову припадає десь із вісімдесят мільярдів.

Кожна з таких клітин є, уже сама по собі, складним біологічним апаратом, роль якого визначена природою. Це зберігання і переказ інформації. З одного боку нейрона росте довгий хвіст, котрий зветься аксоном, себто віссю, а з другого короткі, схожі на кущики, відростки — дендрити. Переказ імпульсів здійснюється між аксоном одного із нейронів і дендритами другого доти, доки імпульс не досягне мети або просто не згасне.

Переказ інформації, при передачі її між нейронами, відбувається двояким способом: електричні імпульси кодують інформацію всередині нейронів, а хімічні речовини-посередники, так звані нейромедіатори, у з’єднаннях між аксонами та дендритами, які ще називають синапсами.

Якщо прирівняти нейрони до комп’ютерів, то образно можна сказати, що в голові кожного з нас знаходиться своя власна комп’ютерна мережа, інформаційна місткість якої становить десь біля одного петабайта (10¹⁵ байтів), що приблизно дорівнює інформаційному наповненню всієї мережі Інтернет.Як будуються нейронні мережіНосити у своїй голові весь Інтернет, це, погодься, круто!

Однак, не будемо поспішати радіти своїй вродженій геніальності, бо, насправді Інтернет головного мозку — це тільки потенційні наші можливості, з яких реалізуються всього лиш кілька відсотків у пересічних людей і, можливо, на декілька відсотків більше у непересічних. Тільки й того.

А все тому, що активно діють та організують інформацію винятково ті нейрони, що пов’язані між собою в нейронні мережі. Саме нейронні мережі є носіями поведінкових програм, що керують нашими звичками, навичками, переконаннями і, взагалі, всіма нашими реакціями на обставини, котрі довкола нас відбуваються. Тому утворення якоїсь нової навички чи риси характеру завжди супроводжується появою нової нейронної мережі і, відповідно, зміною конфігурації уже наявних мереж.

Людський мозок постійно перебудовує себе, чи принаймні повинен так чинити, коли інформація, що доходить до нього із зовнішнього світу, змінюється. Тобто, особистість людини і спосіб, в який вона реагує на зовнішній світ (а саме це ми називаємо характером), визначається конфігурацією нейронних мереж її мозку, а тому є явищем цілковито унікальним, властивим тільки цій людині і нікому іншому у цьому світі. Немає двох абсолютно тотожних особистостей так само як і немає ідентичних зовнішностей.

Активних мереж, як було вже сказано вище, в корі головного мозку пересічної сучасної людини відносно не так уже й багато — мабуть, не більше десяти відсотків її нейронів включені в такі мережі. Але спробуй-но уявити собі десять відсотків від вісімдесяти п’яти мільярдів! Це так, наче абсолютно всі мешканці Землі безперервно й активно спілкувались б між собою, обмінювались інформацією, співпрацювали й допомагали один одному. Фантастика!

Окрім того, між собою взаємодіють не тільки окремі нейрони, а й цілісні нейронні мережі, поєднуючись в супер- і гіпермережі. Втім, ще дивнішим є те, що весь цей надскладний механізм опрацювання, збереження і творення інформації монтується в наших головах наче сам по собі, у всякому випадку, без нашої свідомої участі. І особливо інтенсивно цей процес конструювання особистості відбувається впродовж приблизно півтора десятка щасливих років нашого дитинства.Імпринтування — «прошивка» мізківШвидкість створення нейронної мережі, що обслуговує певну модель поведінки чи звичку, залежить від кількості повторень цієї моделі чи звички. Тому повторення називають матір’ю навчання (хоча може варто було б назвати мачухою?), а саме повторення потребує часу. Якщо довго-довго, ну, дуже довго, змушувати ведмедя крутити педалі та ще й заохочувати його грудкою цукру, то він таки навчиться їздити велосипедом. Людський мозок, звісно, діє набагато ефективніше, аніж мозок ведмедя, і має здатність засвоювати знання й виробляти навички набагато швидше. Ми влаштовані так, що в певних ситуаціях нейронні мережі (читай риси особистості) вибудовуються одразу.

В психології існує поняття імпринтування, яке впровадив в науковий обіг австрійський етолог Конрад Лоренц.

У своїх дослідах він спостерігав одноденних каченят, які щойно вилупились з яйця. Як з’ясувалось, у найперший день свого качиного життя вони зайняті вирішенням архіважливого для себе завдання пошуком своєї матері, за якою вони потім ходитимуть гусачком. Але в інстинктивній пошуковій програмі качиного мозку вказано тільки одну материнську ознаку — вона рухається. В природному середовищі цього, зазвичай, достатньо для того, щоб новоз’явлене на світ пташеня віднайшло свою матусю. Але там, де мами-качки немає, каченя ототожнило з матір’ю перший побачений рухомий об’єкт в експериментах Конрада Лоренца це був тенісний м’ячик.

І навіть потім, коли справжня мама-качка з’являлась і намагалась взяти під крило своїх діток, неслухняні каченята наче не бачили її й надалі бігали за м’ячем, а коли виросли й стали дорослими качурами, то вибирали, всупереч логіці виживання, тенісні м’ячики як сексуальних партнерок, ігноруючи справжніх і, навіть, дуже симпатичних качок.

А все тому, що мозок каченят уже запрограмований генетично шукати рухомі об’єкти одразу після того, як воно вилупиться із яйця, але в цій програмі пошуку не вказано, яким саме повинен цей об’єкт бути — качкою, куркою, черевиками експериментатора чи тенісним м’ячем. Власне це дивне явище Лоренц назвав імпринтом, а процес його створення імпринтуванням (вдруковуванням, тобто).Як твориться мозкова «прошивка»Максимально спрощуючи, процес імпринтування можна описати в такий спосіб: під дією потужних енергетичних імпульсів, викликаних, скажімо, яскравими візуальними образами чи потужними емоціями, що вимагають відповідної реакції організму, формуються нові нейронні мережі. Повторення ініціювальних імпульсів зміцнює новоутворену мережу і стабілізує її внутрішню архітектуру, закріплюючи в характері нову звичку чи навичку.

І тут пригадаймо собі, що сила струму прямо пропорційна напрузі й обернено пропорційна опору. Отже, чим більшою є мережа, тем швидше й легше проходитимуть по ній енергетичні імпульси. Це можна, також, порівняти з річищем ріки, яке ставатиме тим глибшим, чим більше води в ньому тектиме. А що кожна мережа для свого успішного функціонування потребує енергії, то серед нейронних мереж існує конкуренція і, навіть, якщо можна так сказати, боротьба за доступ до неї. Хто перший той кращий! Більш розбудована мережа отримуватиме більше енергії, а отже передаватиме імпульс швидше, і, так само, швидше вмикатиметься. Генетично закодована в качиному мозку команда ходити слідом за першим побаченим рухомим предметом, у випадку появи цього предмета вмикає нейронну мережу, котра залишає поза конкуренцією всі інші можливі варіанти.

З нами, людьми, відбувається принципово те саме, що й з лоренцовими каченятами. Щоправда, діється це складніше. Первинне програмне забезпечення наш мозок отримує, що до того, як ми з’явимось на світ Божий. Мозок дитини вже має певну, хоч і невелику, структуру нейронних мереж, утворених інстинктами та фрагментами генетичної пам’яті. Такі нейронні мережі є основою майбутнього характеру немовляти. Це, свого роду, операційна система, якщо продовжити наші комп’ютерні порівняння, котра знаходиться в стані очікування на певне, але не будь-яке, програмне забезпечення. Закріпляться, в першу чергу, ті імпринти для яких уже готові первинні нейронні мережі, що відіграватимуть роль точок кристалізації у насиченому розчині. Тільки-но з’явиться відповідний взірець та буде підкріплений значущим емоційним тлом (позитивним чи негативним — не має значення), імпринт здійсниться — нова риса додасться до дитячого характеру. Емоції — ключ до наслідування спогадівТому особливу увагу слід звернути саме на емоції — у нас, людей, вони є ключовим чинником творення нейронних мереж, а, разом з ними, нашого характеру. Бо що ми запам’ятовуємо про себе? Зазвичай, те, що трапилось з нами вперше або те, що чимсь вирізнялось на тлі щоденної рутини, тобто, було забарвлене переживаннями, а також те, що видавалось смішним чи страшним. А не забуваймо, що фізичними носіями емоцій є хімічні речовини, переважно гормони, що виробляються мозком та певними спеціалізованими залозами організму. Як було доведено уже досить давно, емоції, себто їх гормональні носії, безпосередньо впливають на гени нашого тіла, в надмірних дозах викликаючи мікромутації, що іноді можуть стати прихованими причинами захворювань.

Однак, вплив емоцій на гени полягає не тільки в провокуванні тілесних змін. Завдяки таким мікромутаціям гени запам’ятовують емоції та причини, які їх викликали та передають цю інформацію ланцюжками поколінь у майбутнє. З точки зору запевнення виживання — це дуже цінний еволюційний набуток, коли в пам’яті організму знаходиться свого роду банк інформації про ті критичні ситуації, в яких побували його попередники й, при цьому, вижили, передавши свої гени далі. Завдяки цьому емоційно-генетичному тандему пам’ять попередників живе в кожному із нас, і живе незалежно від нашого на те дозволу.

Ця пам’ять не є усвідомленою і проявляє себе тільки вряди-годи, у сновидіннях, наприклад, чи в незбагнених станах дежавю, які кожен з нас хоч раз у житті та переживав. Однак, непомітність цієї внутрішньої пам’яті зовсім не означає, що вона не впливає на формування характеру. Ще і як впливає! Бо саме генетична пам’ять, успадкована нами від своїх предків, творить ті первинні нейронні мережі, які після народження дитини покликані стати точками кристалізації, першими вузликами, довкола яких почнуть в’язатись сплетіння нейронних мереж, що з часом стануть підставою особистості.