Терени сучасної південної та східної Молдови в мезоліті заселяли послідовно люди осокорівської, кукрецької та гребениківської культур. Румунську Трансільванія, Мунтенію та Добруджу, а також західну Молдову в 9 500 році до Р.Х. заселили вихідці з північної Франції та Бельгії, люди тарденаузької (інша назва бейронської) культури. Невеликі групи тарденаузців звідси проникли на землі Бесарабії та в Крим. В долині Дунаю існувала невелика культура Шела-Кладовей, яка виникла на основі місцевого пізньопалеолітичного та прибулого лепенськовірського населення.

Угорщина в мезоліті була заселена переважно людьми тарденаузької культури.

Землі Словаччини заселяло змішане населення, що складалось з мігрантів із західної Європи. У південно-західній Словаччині приблизно в 7 000 до Р.Х. поселилась група людей совтерської культури, вихідців з південної Франції. На півночі Словаччини жили свідерці, а на сході тарденаузці.

Між 11 000 та 9 500 роками до Р.Х. всю територію Польщі, східну частину Німеччини, південь Білорусі та північ України населяли люди свідерської культури. Близько 9 500 року до Р.Х. на теренах центральної Польщі та Сілезії жили люди коморніцької культури, яка належала до лінгбійського кола культур. На півночі Польщі, у Помор’ї близько 6 500 року до Р.Х. з’явилась хойницько-п'єньківська культура, багато в чому близька до інших культур лінгбійського кола. Приблизно в той же час в центральній Польщі з’явилась яніславицька культура, яка поступово поширилась до України та Білорусі, а в лісистій та болотистій північно-східній Польщі — кунданська культура, ​​нащадок свідерської культури.

Окрім свідерської, яніславицької, кунданської та кудлаївської культур, на півночі Білорусі, починаючи з 7 000 року до Р.Х. і до 3 000 до Р.Х. існувала близька до свідерської німанська культура.

Європейська частина Росії за часів мезоліту була заселена переважно нащадками культур лінгбійського культурного кола, які поширювались у вигляді міграційного потоку її носіїв через лісові терени України, Білорусі та країн Балтії. У межиріччі Волги та Ками в 7 000 — 6 000 роках до Р.Х. існувала прикамська культура. В 7 000 — 5 500 роках до Р.Х. на північному узбережжі Онезького озера була поширена онезька культура, найвідомішою пам’яткою якої є Оленеострівський могильник.



На початку раннього мезоліту на Північно-Європейській рівнині, яка нещодавно звільнилась від льоду, перші мешканці цих регіонів, люди аренсбурзької та гамбурзької культур, продовжували полювати на північних оленів та лосів. Тим часом, в зоні помірних лісів Європи в результаті еволюції європейського населення часів верхнього палеоліту почали виникати мезолітичні культури, такі як азілійська, тарденуазька, саветерська та монтадійська. У Піренеях і в багатьох районах північної та західної Європи благородний олень і дикі свині стали основною здобиччю, тоді як на півночі та на півдні Європи є докази спеціалізованого морського рибальства. Перехідна між мадленською індустрією верхнього палеоліту та мезолітом азілійська культура на теренах Франції та Німеччини поширалась між 11 000 та 9 000 роками до Р.Х. Азілійську культуру традиційно вважають початком культурних та технологічних адаптацій до післяльодовикового середовища в Європі.

Близько 9 000 до Р.Х. в північній Європі й Британії з’являється культура Маглемозе, яку у Скандинавії змінила культура Конгемозе. Трохи пізніше в Данії та Скандинавії поширюється культура Ертебелле, датована 5300 — 3950 роками до Р.Х. Тарденуазський етап європейського мезоліту датується 8 000 — 6 000 роками до Р.Х. Тарденаузька культура з’явилась у північній Франції, звідки окремі групи тарденаузців поширювались по різних гегіонах Європи, в тому числі і в Україні. Елементи тарденуазської культури присутні в багатьої локальних європейських культурах від Іберії до Швеції, за винятком Британії. В південно-західній Франції та на Піренейському півострові між 8 000 та 7 000 роками до Р.Х. поширюється совтерська культура, носії якої частково переселяються на Британські острови. Вірогідно, саме совтерці заклали підвалини майбутнього Стоунхенджу. На півночі Іспанії в 6 000 — 5 000 роках до Р.Х. існує астурійська культура.

Відносна стабільність клімату в південно-східній Європі, порівняно з північною та західною Європою, уможливила більш ранній початок мезолітичних змін в цій частині континенту. Свою роль відіграло ще й те, що Балканський півострів був частиною Причорноморського рефугіуму за часів пізнього палеоліту. Мезолітична лепенськовірська культура (інша назва культура Залізних Воріт), поширена на території сучасних Сербії та Румунії, датується періодом між 13 000 та 6 000 роками до Р.Х. Поселення Лепенскі Вір, яке існувало між 9 500 та 7 500 роках до Р.Х. і яке називають першим містом Європи, складалось з одного великого населеного пункту та приблизно десятка сіл-сателітів. Культура Сескло, поширена на території центральної Греції між 7 500 та 6 000 роками до Р.Х., вже знала кераміку та одомашнену велику рогату худобу і була перехідною між мезолітом на неолітом.



На Близькому Сході перехід до мезолітичного способу господарства розпочався приблизно 15 000 років тому. Саме цей регіон став для більшої частини сусідніх територій джерелом нових культурно-господарських впливів. Мігранти з Близького Сходу просувались на північ та схід трьома шляхами: через Балкани, Кавказ і через Прикаспій у Середню Азію. Вплив близькосхідних культур чітко простежується у формах геометричних мікролітів.

Однією з ключових близькосхідних культур була натуфійська, якій на ранній стадії її існування було властиве полювання та інтенсивне збиральництво. Між 9 000 та 8 000 роками до Р.Х. натуфійці переходять до осілого способу життя. Близько 9 000 року до Р.Х. було засновано перше поселення на місці Єрихону — найстарішого міста світу. Серед знахідок з натуфійських поселень дуже характерними є крем’яні серпи, зернотерки, ступки та товкачі та, ймовірно, леза мотик, які свідчать про те, що рослинна їжа була важливою частиною раціону.

Рівень початкового культивування рослин та одомашнення тварин був обмежений передгірною та міжгірською долинною зоною, яка обрамляє ланцюг нагір’я Загрос – Таурус – Ліван навколо великого сточища верхів’їв річок Тигр–Євфрат і Кархех–Карун та їхніх приток, поширюючись на частини Іранського та Анатолійського плоскогір'їв та півдня Балканського півострова. Пшениця, ячмінь, вівці, кози, велика рогата худоба та свині, а також, можливо, собака-вовк, все ще існують у своєму дикому стані в цих регіонах. Між 6 700 та 5 200 роками до Р.Х на сході Малої Азії та південному заході Ірану існувала загроська ранньоземлеробська культура.

В південному та східному Прикаспії численні мезолітичні пам'ятки найчастіше розташовуються на берегах водойм та річищ рік. Основним заняттям мезолітичного населення цього регіону було полювання та лов осетрових риб, а також збирання рослин і молюсків. У мезолітичних шарах гроту Джебел на терені сучасної Туркменії, датованих 8 000 — 7 000 роками до Р.Х., виявлено кістки одомашнених кіз та овець. Артефакти цієї культури мають багато аналогій з археологічними матеріалами, знайденими як на південь — наприклад, в Іраці (зарзіанська культура), так і на північ від — на південному Уралі, у Приураллі та Заураллі. Це відображає шляхи міграцій стародавнього населення. На південному Уралі досліджено стоянки янгельської культури, яка існувала тут між 9 000 та 7 000 роками до Р.Х. Мезолітичні культури Кавказу (імеретинська, тріалетська та чеська), час існування яких від 8 000 до Р.Х. до 7 000 року до Р.Х., були тісно пов’язані з зарзіанською культурою, а також з населенням степового північного Причорномор'я.

Осіле життя, яке передбачає перехід від пошуку їжі до землеробства та скотарства, почалося в південній Азії приблизно в 7 000 до Р.Х. Перші свідчення землеробства знайдено в Мехргарху на терені сучасного Пакистану. В Китаї, в долині рік Янцзи та Хуанхе, починаючи з 8 000 до Р.Х. з’являється ціла низка ранньоземлеробських культур. Однією з найдовговічніших мезолітичних культур стала японська культура мисливців-збирачів та ранніх землеробів Дзьомон, яка існувала з 13 000 року до Р.Х. до 300 до Р.Х. Відповідно до археологічної періодизації, період Дзьомон відповідає мезоліту й неоліту. Розвиток мезолітичних культур Далекого Сходу відбувався під впливом культур сусідніх територій — Китаю та Японських островів.

Епоха мезоліту і заселення північного Сибіру почалась 7 000-6 000 років тому в період кліматичного оптимуму. Мезолітичні поселення в районі озера Байкал демонструють тривалий і поступовий перехід від палеоліту до неоліту. Найпівнічніше людське поселення часів мезоліту знаходилось на одному з островів на півночі Новосибірського архіпелагу. Тамтешні люди полювали на північного оленя, білого ведмедя та інших тварин, використовували приручених упряжних собак. Уральський регіон був тісно пов'язаний як з північноросійськими, так і західносибірськими культурами. Культури Середнього Уралу відомі своїми дерев'яними зображеннями лосів, водоплавних птахів та ідолів, знайдених в торф'яних болотах. Культурні зв'язки між північною Балтією та північно-західним Сибіром вказують на безперервність аж до раннього історичного періоду проживання тут предків угро-фінських народів.



В Африці пам’яток мезоліту не так багато, як в інших частинах Старого Світу. Між 13 000 та 9 000 роками до Р.Х. у Верхньому Єгипті (сучасний південний Єгипет) існувала каданська культура, люди якої докладали систематичних зусиль для поливу, догляду та збору врожаю диких місцевих рослин, хоча й не одомашнили їх. Існує багато свідчень конфліктів між окремими групами каданської культури: близько 40 відсотків людей, похованих на кладовищі Джебель Сахаба поблизу кордону з Суданом на річці Ніл, мають ознаки смертельних ран, завданих списами та стрілами.

Між 8 000 та 2 700 роками до Р.Х. в сучасному Тунісі та Алжирі була поширена капсіанська культура. У цей період пустеля Сахара була відкритою саваною, схожою на сучасну Східну Африку з середземноморськими лісами в горах. Люди капсіанської культури належали до двох антропологічних типів: протосередземноморського та палеоберберського. Вирощування пшениці, ячменю та льону, ймовірно, були азіатськими винаходами, які вперше потрапили в Африку через дельту Нілу. Однак, принаймні один з сортів пшениці, можливо, походить з Ефіопії. Всю південну та східну Африку, починаючи з 6 000 років до Р.Х., заселяла єдина культурно-етнічна спільнота, так звана вілтонська культура, яка існувала в непорушному стані аж до початку залізної доби. У Південній Африці збереглись зразки наскального мистецтва, виконані людьми Вілтона.



Археологічна періодизація Американського континенту відрізається від періодизації Старого Світу і містить у собі наступні п’ять етапів: літичний (кам’яний) етап охоплює собою період від заселення Америки людьми сучасного анатомічного типу до приблизно 8 000 року до Р.Х.; архаїчний етап — між 8 000 та 1 000 роками до Р.Х.; етап формування сільськогосподарських культур — від 1000 до Р.Х. до 500 н.е.; класичний етап ранніх цивілізацій — між 500 та 1 200 роками нашої ери; посткласичний етап.
Сухопутний міст між Азією та Америкою (так звана Берінгія) затонув приблизно 10 000 років тому.

Перші чітко датовані культури в Новому Світі відносяться до 13 500 —10 000 років до Р.Х. У цей період у Північній Америці відомі дві різні традиції: палео-індіанські мисливці на велику дичину Великих рівнин та східної частини Північної Америки й народи пустельної культури західного регіону. До найдавніших палео-індіанських культур належать культури Кловіс, а, згодом, Фолсом. Інший різновид палео-індійської культури, сучасний культурам Кловіса та Фолсома, залишив свої сліди в долині Мехіко.

На заході США в пустельних та напівпустельних районах штату Юта приблизно в 9000 році до Р.Х. виникла так звана пустельна культура, люди якої окрім каміння, з якого виготовляли сокири та леза, інтенсивно використовували практично всі ресурси свого середовища існування, спеціалізуючись на використанні рослинних волокон для широкого спектру знарядь, включаючи мотузки, сітки, кошики, сандалі й пастки. Важливою особливістю цієї культури є зернотерки, які використовувались для подрібнення насіння. В мексиканському штаті Тамауліпас були знайдені пам’ятки пустельної культури, датовані 6 500 роком до Р.Х. і пов’язані з найдавнішими відомими культивованими рослинами в Новому Світі — кабачками, перцем і квасолею. У 8 000 році до Р.Х. люди досягли Магелланової протоки, себто південного краю Нового Світу.



В Австралії триває кам’яна доба. Острови Океанії незаселені.