Я тут. Ти не сама

Ти, мабуть, думаєш, що я чаклунка? Зараз почну бити в бубон, кликати духів і варити жаб у казані?
Не поспішай сміятися. Жаб ми не варили — вони занадто голосно протестували. Хіба що пекли жаб'ячі стегенця в золі.

А я лікувала. Мисливець з роздертою ногою — я знала, яка кора зупинить кров. Дитину палив жар — шукала траву, що охолоджує тіло. Старий уже не міг ходити — масажувала йому руки й ноги, бо дотик іноді лікує не гірше за рослину.

Були й рани, яких не видно. Чоловік мовчав після смерті брата. Жінка плакала після втрати дитини. Юнак боявся першого полювання. Тоді я не давала відвар — сідала поруч, слухала, мовчала, співала. Поступово їхні очі знову починали бачити життя. Ви називаєте це психологією. Ми називали це — бути поруч.

Так, я вірила, що світ живий, дерево має характер, річка пам'ятає, вовк навчає сміливості. Можливо, помилялася. А може, саме тому ставилися до природи як до співрозмовника, а не до речі.

Дивлюся на вас: знаєте назви тисяч ліків, але дедалі рідше знаходите час посидіти біля того, кому боляче.
Запам'ятай стару таємницю. Не кожен біль потребує ліків. Деякому досить, щоб хтось узяв тебе за руку й сказав: я тут, ти не сама.

Я жила тисячоліття тому. Та якщо ти колись лікувала когось любов'ю чи просто присутністю — ми з тобою займалися однією справою.