Землероби, пастухи, мисливці...

Нова кам’яна доба в праУкраїні

Близько 10 000 до Р.Х. перенаселення східного Середземномор’я досягло апогею. Виходом з кризи тамтешні люди побачили в переході від мисливства-збиральництва до вирощування продуктів. Почалась неолітична революція, обов’язковими атрибутами якої були землеробство, скотарство, кераміка, поліровані кам'яні інструменти та прямокутні будинки, себто так званий неолітичний пакет. Втім, ріст народжуваності знову викликав демографічний вибух. Збільшити виробництво з тодішніми технологіями не вдавалось, а тому вирішенням проблеми стала територіальна експансія.

Землероби та пастухи заселили Малу Азію, Балкани, долину Дунаю. Близько 7 000 року до Р.Х. неолітичні революціонери з’явились в праУкраїні. Їх було не настільки багато, щоб радикально змінити генетичний склад населення, але й не настільки мало, щоб нові ідеї та навички не прийнялись. Неолітизація праУкраїни призвела до розділення населення за типом хазяйнування на степових пастухів, землеробів лісостепу та лісових мисливців, а отже появи нових етносів та культур. В Європі зароджувався комплекс культур, відомих як Дунайська цивілізація або Стара Європа і праУкраїна була частиною її.

Неолітичні култури

Гребениківці

Група європейських нащадків хаджиларців, котрі належали до лепенськовірської культури, освоїли долину Дунаю в його середній течії на кордоні між сучасними Румунією та Сербією. Близько 7 500 року до Р.Х. вони з’явилась на півдні України. Лепенськовірці були, насамперед, рибалками але й знались уже на землеробстві і передали ці навички південній групі осокорівської людності з якими зуміли зав’язати контакти. Так з’явилась гребениківська культура (від села Гребеники, Роздільнянського району Одеської області), яка стала предтечею неолітичної революції в Україні.

Гребениківці ще були мисливцями й, почасти, рибалками, але рільництво у них вже піднялось вище рівня збирання дикорослих злаків. Пшениця-полба, горох та біб стали першими домашніми рослинами в Україні. Ускладнення економіки призвело вірогідно до гендерної професійної спеціалізації - жінки опікувались полями, чоловіки ж віддавали перевагу полюванню.

Поява надлишків зерна, яке можна було приберегти, автоматично викликало появу кераміки. Оскільки каша з вареного зерна стала щоденною стравою, потрібні були горщики. Ці горщики ще були гостродонними й неоковирними. Щоб зварити їжу їх, вірогідно, просто обгортали гарячою золою. Але ще важливішою причиною появи кераміки була необхідність захистити урожай від шкідників. Втім, і це варто зазначити, основою дієти гребениківців все ще залишалось м’ясо, а рослинна їжа відігравала хоч і важливу, але все-таки допоміжну роль.

Старчево-крішці

Тим часом в долині Дунаю відбувались дуже важливі процеси. Близько 7 000 року до Р.Х. хвиля мігрантів з Анатолії разом з лепенськовірцями утворила нову культуру, що дуже швидко поширилась Дунайською низовиною від Болгарії через Сербію та Румунію аж до Угорщини. Ця культура отримала назву старчево-крішської (від міста Старчево поблизу Белграда в Сербії та ріки Кереш (Körös - угорською, Criş - румунською), притоки Тиси).

Носії старчево-крішської культури були уже справжніми фермерами. Вони вирощували пшеницю, ячмінь та просо. Землю обробляли мотиками з оленячого рогу, а збіжжя жали серпами з мікролітичними вкладками. З худоби розводили овець, корів та свиней. Близько 6 500 року до Р.Х. долиною Тиси старчево-крішці прийшли в Закарпаття, а звідти через Яблунецький та Торунський перевали дістались сучасної Івано-Франківщини.

Поява справжніх землеробів в українських землях мала вкрай важливе значення. Змішаний землеробсько-скотарський спосіб господарювання без відмови від полювання та рибальства запевнив цим людям солідну харчову базу, що давало можливість народжувати більше дітей і зосереджувати в одному місці більші воїнів. Тому задунайські інновації ставали все більш популярними.

Буго-дністровці

Майже синхронно з появою в Карпатському регіоні людей старчево-крішської культури в межиріччі Дністра та Південного Бугу доволі значні групи людей кукрецької та гребениківської культур об’єднались, створивши нову культуру, яка отримала назву буго-дністровської і стала першою по-справжньому неолітичною культурою України та інтегральною частиною першої європейської цивілізації - Старої Європи. В утворенні нової культури не обійшлось без вихідців з-за Дунаю, тому серед буго-дністровців було доволі багато людей змішаного походження - струнких, карооких та темноволосих.

Буго-дністровці вирощували полбу, спельту, вику, горох та боби, а з худоби - свиней та корів. Різноманіття посуду свідчить про підвищення вимог до побутового комфорту. Столовий посуд був плоскодонним, а отже їли зі столів. А, мабуть, існували і якісь меблі, на кшталт стільців чи ослонів. Як на свій час, буго-дністровська культура була дуже заможною та могутньою. Її людність асимілювали сусідні племена і просунулись на схід, захід та північ.

Дніпро-донечани

Наслідком експансії на північ стала асиміляція буго-дністровцями значної частини людності яніславицької культури. Культура, що постала в результаті цього процесу отримала назву дніпр-донецької, хоча території які ця культура охопила були значно більшими, аніж терени між Дніпром та Доном. Первісний ареал культури знаходився на теренах київсько-житомирського Полісся, звідки її носії почали своє просування на північ і на південний схід, витісняючи або асимілюючи сусідні племена.

Такий характер розширення породив певні локальні відмінності між окремими регіонами поширення дніпро-донецької культури. Тому територіально дніпро-донецькі пам'ятки поділяються на кілька варіантів і мова може йти не стільки про гомогенну культуру, скільки про дніпро-донецьку етнографічну культурну спільність. В політичному плані ця спільнота була, швидше за все, союзом племен, об’єднаних спільністю культури, вірувань та господарчими зв’язками.

Спочатку дніпро-донецька культура була спільнотою мисливців та рибалок, але починаючи десь від 5 200 року перед Різдвом, південна частина дніпро-донецьких племен починає займатись скотарством. Зі впливом буго-дністровців, а пізніше й трипільців, пов’язана поява у дніпро-донецької людності навичок землеробства. При цьому землеробство було популярнішим в лісостеповій зоні, а скотарство домінувало у степах. На пізніх етапах розвитку дніпро-донецької культури в Надпоріжжі з'являються перші прикраси з міді та золота, можливо імпортовані з Кавказу.

Варто зауважити, що серед знахідок дніпро-донецької культури відсутні фігурки жінок, характерні для буго-дністровської та, особливо, трипільської культур. Культу Великої Богині тут не було. Дніпро-донецький світ дуже відрізнявся від світу південних землеробів староєвропейської спільноти. Можливо, навіть, що дніпро-донечани розмовляли праарійською мовою від якої виводяться теперішні індоєвропейські мови. На користь цієї теорії свідчить те, що річки середнього Подніпров’я, де склалось ядро дніпро-донецької культури, часто мають назви з древнім корінням праіндоєвропейського походження, а відомо, що гідроніми найдовше зберігають свої первинні назви.

Катастрофа Чорного моря

Народи праУкраїни, не змінюючи в основній масі своєї етнічної сутності, стрімко прямували до нової цивілізації. А після 5 600 року ці зміни ще й прискорились. Річ у тім, що близько 5 600 року перед Різдвом стався прорив скельного порогу, що знаходився на місці сучасного Босфору, і води Середземного моря почали переливатись у Чорне море, яке до того було прісноводним озером. Упродовж року було затоплено понад 100 000 км² землі, а берегова лінія Чорного моря просунулась далеко на північ і захід.

Все, що тепер є чорноморським шельфом та дном Азовського моря, колись було родючою та багатою ресурсами рівниною, щільно заселеною людьми каранівської культури (від села Караново в провінції Слівен в Болгарії). Каранівці належали до староєвропейської спільноти і складались з малоазійських мігрантів, людей середземноморського та, почасти, вірменоїдного антропологічного типу. Чорноморська катастрофа змусила каранівців рушити на північ долиною Дунаю.

Це переселення було чимсь середнім між панічною втечею та військовим походом. Упродовж життя трьох-чотирьох поколінь близько двох сотень тисяч людей просунулись аж до теренів сучасних Франції, Бельгії та Нідерландів, де підкорюючи, а де й винищуючи місцеву людність. На шляху міграції виявлено численні свідчення масових актів насильства, що вірогідно пояснюється термінальним емоційним станом, у якому знаходились переселенці.

Лінійно-стрічкова кераміка

Всі ці трагічні події породили нову культуру, що отримала назву культури лінійно-стрічкової кераміки, оскільки горщики, які вони ліпили, виглядали так, наче були сплетені з глиняних стрічок. Культура лінійно-стрічкової кераміки дуже швидко поширилась по всій центральній Європі, і з теренів південної Польщі потрапила в Україну, де частково винищила, а частково асимілювала давнішу старчево-кришськку людність, щільно заселивши Волинь, Галичину та Буковину. Вірогідно не обійшлось без сутичок з буго-дністровцями та дніпро-дончанами. І якщо буго-дністровців прибульцям вдалось посунути на південь, то дніпро-дончани зупинили експансію нових поселенців.

Люди культури лінійно-стрічкової кераміки були, в основному, пастухами. Вони розводили всі основні види сучасних свійських тварин, окрім коней. Вірогідно, організм цих людей вже виробив ферменти, що розщеплюють лактозу, й вони були спроможні в дорослому віці вживати без шкоди для себе як цільне молоко, так і продукти з нього. Це було дуже важливою й корисною зміною раціону, оскільки молоко та сир стали продуктами щоденного вжитку і замінили собою м’ясо.

При цьому землеробство теж відігравало значну роль. Не виключено, що вирощення зерна та бобових було налаштоване не стільки на отримання їжі для людей, скільки на корми для худоби. Також частими є знахідки тягарців для ткацьких верстатів, а це свідчить, що шкіряний одяг почав виходити з моди і його замінив одяг тканий.

Поява Трипільської культури

Рухаючись вверх долиною Дунаю, люди лінійно-стрічкової кераміки витиснули на схід з долини ріки Олт (лівої притоки Дунаю) далеко на схід, за Карпати в долину ріки Прут на теперішньому молдавсько-румунському кордоні населення нечисленної, але дуже креативної культури, відомої як культура Дудешті (від села Дудешті в румунському краї Мунтенія). На нових теренах ці люди зустріли інших біженців, людей старчево-крішської культури. Долиною Пруту вони разом дійшли до Дністра і там ввійшли в контакт з буго-дністровцями. В результаті цього в межиріччі Дністра та Пруту виникла культура, яка в Румунії отримала назву культури Кукутені, а в Україні – Трипілля.

Роль епохи в етногенезі в праУкраїні

Неолітична революція, як і всяка пора перемін супроводжувалась революцією неврологічною. Домінувало правопівкульне бікамеральне мислення. Мисливські анімістичні та тотемістичні культи змінюються новими віруваннями – насамперед це культ Великої Матері як божества родючості і культ сонця. З’являються перші рукотворні культові об’єкти – менгіри, дольмени, кромлехи, храми.

Розділення населення на землеробів-пастухів та мисливців-збирачів на певний час зменшило рівень агресивності та потребу в територіальному домінуванні – землі в праУкраїні вистачало усім. Натомість, певний надлишок продуктів та спеціалізація у їх виробництві спонукали людей до обміну ними, а разом з тим і до обміну ідеями та навичками, що прискорювало прогрес. В зв’язку з тим, що землеробство початково було жіночим заняттям, роль жінки в суспільстві, так само як і жіночого начала в духовному житті у більшості землеробських племен неоліту стали домінуючими, через що староєвропейську цивілізацією називають Цивілізацією Богинь.