Я відчуваю

Ні-ні, і ще раз ні. Не поспішай називати це візерунком.
Бачиш спіралі, хвилі, кола, лінії. І думаєш: «Гарно ця жіночка прикрасила горщик». А я усміхаюся. Бо ти дивишся очима. А треба — серцем.

Кожну лінію я малювала не для краси. Ведучи спіраль, думала, як весна щоразу вертається після зими. Малюючи коло, згадувала Сонце, яке не втомлюється сходити. Проводячи хвилясту лінію, слухала річку, що ніколи не тече двічі однаково. Я не прикрашала глину. Я розмовляла зі світом.

Питаєте археологів, що означають ці знаки? Вони чесно відповідають: не знаємо. І мені це подобається. Не все повинно бути розгаданим. Є таємниці, які живуть, доки людина не перестає дивуватися.

Ваш світ переповнений словами — повідомлення, коментарі, новини. Говорите без упину, але дедалі рідше слухаєте. Коли востаннє дивився на захід сонця, нічого не фотографуючи?

Ми теж не все могли сказати словами. Тому малювали. Іноді одна спіраль знає про життя більше за цілу бібліотеку.

Людина стає бідною не тоді, коли втрачає речі, а коли перестає бачити символи. Світ і досі говорить із тобою — мовою дощу, дерев, снів. Іноді — мовою старого горщика, який пережив шість тисяч років.

Я малювала його не для себе, а для тебе. Вірила, що знайдеться людина, яка не запитає «що це означає», а тихо прошепоче: «я відчуваю».