Той, хто мав вислухати всіх

Дивишся на мою сиву бороду? І вже вирішив, що почну тебе повчати? Молоді завжди однаково думають про старих. А я ніколи не був господарем людей — лише першим серед тих, хто мав вислухати всіх.

Ти здивуєшся, але найважчим у житті було не тримати меч, а язик — коли сперечалися молоді, коли старі не хотіли поступатися, коли брати хапалися за сокири. Хотілося гримнути: «Буде так!» Та я зрозумів: рішення з моєї голови помре зі мною, а народжене в серцях громади переживе онуків.

Кажуть, ми були вільними. Правда. Але справжня воля — не робити все, що заманеться, а жити так, щоб поруч із твоєю волею залишалося місце для волі іншого. Молодим важко це зрозуміти — думають, сила це кричати голосніше. Найгучніше дерево в лісі не найміцніше — найміцніше те, що гнеться під вітром.

Ви навчилися говорити з тисячами, та рідше слухаєте тих, хто сидить за одним столом. Громада починається не тоді, коли всі думають однаково, а коли різні думкою люди все одно залишаються своїми.

Не шукай вождя, який говоритиме замість тебе. Шукай такого, поруч із яким наважишся сказати правду. Народ стає сильним не тоді, коли всі дивляться на одного, а коли кожен знає: його голос має вагу.

Коли мене не стане, забудуть, скільки мені було років і скільки битв я пережив. Але якщо після мене вони збиратимуться біля вогню радитися, а не ворогувати — я прожив життя недаремно.