Чотири світи та сім епох праУкраїни

Як дві періодизації історії доповнюють одна одну

В історичній науці стало використовується періодизація, яка включає епохи первісності, стародавньої історії, середньовіччя, нового та новітнього часів. Для двох найдавніших епох зазвичай додають періодизацію за матеріалами, з яких виготовлялись відповідні знайдені археологами артефакти: доби каміння та металів. Та чи не потрібно доповнити цей підхід, якщо ми розглядаємо розвиток життя давніх людей?

Чому потрібен додатковий вимір періодизації
Світ перший: мисливці-збирачі
Світ другий: селяни-землероби
Світ третій: степовики-скотарі
Світ четвертий: городяни
Дві схеми — одна історія

Чому потрібен додатковий вимір періодизації

У 1830-х роках данський музейник Крістіан Томсен мав проблему: склади, повні старовини, і жодного порядку. Він зробив те, що зробив би кожен перед переїздом, — розклав речі по коробках. Кам'яне сюди, бронзове туди, залізне окремо. Так з'явилися кам'яний, бронзовий і залізний віки. Згодом кам'яний поділили на палеоліт, мезоліт і неоліт, а перед бронзою вставили енеоліт — мідну добу.

Схема вийшла такою вдалою, що живе досі. Вона чудово відповідає на питання «коли?» і показує, які технології мали люди. А от про те, як вони жили щодня — що їли, де мешкали, чим годували родину, — розповідає небагато. Це як описувати твоє життя за моделями телефонів, які ти мав: хронологія точна, а про тебе самого — лише натяки.

Тож додаймо до неї другий погляд — поділ історії України за способами життя. Їх, по суті, чотири. Це не заміна старим епохам, а друга координата: як на мапі, де потрібні і широта, і довгота.

Світ перший: мисливці-збирачі

Це найдовший розділ нашої історії. Знаряддям із Королева на Закарпатті понад мільйон років. Тобто понад 99% часу, що люди живуть на цій землі, вони полювали й збирали. Усе інше — примітка дрібним шрифтом.

Мисливець-збирач — не дикун із кийком, а експерт із виживання. Він знав сотні рослин, повадки звірів і погоду краще за синоптика. У Межирічі на Черкащині близько 15 тисяч років тому люди будували житла з кісток мамута. Архітектура, де будматеріал перед тим був обідом.

Палеоліт і мезоліт — повністю їхній час. У мезоліті головною зброєю стали лук і стріли, а поруч із мисливцем дедалі частіше бігав пес: перша в історії команда, де один влучає, а другий винюхує.

А от неоліт добре показує, навіщо потрібні обидва погляди. На Заході неоліт означає землеробство, у нас — насамперед кераміку. Люди дніпро-донецької культури ліпили горщики, але й далі полювали й ловили рибу. Горщик є, поля немає — як купити кавоварку й лишитися прихильником чаю. Епоха підказує, що люди вже вміли, а спосіб життя — як вони цим умінням користувалися.

Світ другий: селяни-землероби

Землеробство прийшло з Близького Сходу, де перші поля засіяли, коли наші предки ще жили по-мезолітичному. До нас воно добиралося поволі: спершу буго-дністровські громади, що потроху пробували сіяти, потім хлібороби із заходу. Справжній розквіт настав в енеоліті, у трипільців.

Селянин переміг мисливця не комфортом: працювати доводилося більше, а їжа стала одноманітнішою. Він переміг кількістю: гектар поля годує в рази більше ротів, ніж гектар лісу. Землеробство — перший в історії обмін свободи на стабільність. Вічне питання «фриланс чи офіс» людство вперше розв'язало на користь офісу.

Світ третій: степовики-скотарі

Степ — погане місце для городу, зате ідеальне пасовисько. Худобу тут почали тримати ще в неоліті, а в енеоліті скотарство стало основою життя. Середньостогівська, а згодом ямна культура лишили нам вози на колесах і кургани, які досі височіють над полями. Колесо в степу — як перший смартфон: спершу дивина, а потім без нього нікуди. Справжні кочовики-вершники, кіммерійці й скити, з'являються вже в залізну добу.

Відтоді степ і поле — сусіди, які торгують, сваряться, родичаються й знову сваряться. Добра половина історії України аж до XVIII століття — довгий серіал про ці стосунки.

Світ четвертий: городяни

Тут найцікавіше. Трипільське поселення біля Тальянок займало понад три квадратні кілометри й налічувало тисячі будинків. Але містом воно ще не було: ні палаців, ні храмів, ні писемності, ні помітної знаті. Це протомісто, щось як демоверсія гри: графіка вражає, а функцій бракує. До того ж трипільці час від часу спалювали власні оселі, і навіщо — науковці сперечаються досі. Можливо, генеральне прибирання по-енеолітичному.

Справжні міста приходять у залізну добу. На узбережжі виростають грецькі Ольвія, Тіра й Херсонес, а в лісостепу — велетенські городища скитського часу, як Більське на Полтавщині. А в середньовіччі скандинави назвуть Русь Гардарікою — країною міст.

Дві схеми — одна історія

Способи життя не змінюють один одного, як кадри у фільмі, а накладаються, як шари в графічному редакторі. Мисливці жили поряд із першими селянами, селяни — поряд зі скотарями. А в Київській Русі існували всі чотири світи одночасно: мисливці на хутро в поліських лісах, орачі, половецькі кочовища в степу й Київ із золотими банями. Щоб не заплутатися в цих шарах, чотирьом світам потрібен спільний календар — і традиційні епохи його дають.

Палеоліт, неоліт, бронза, залізо — це годинник. Чотири світи — це карта. Годинник каже «коли», карта — «як і де». Кожен окремо показує лише половину картини, а разом вони прокладають справжній маршрут у минуле. Можна сказати не просто «бронзова доба», а «бронзова доба, степ, скотарі з возами й курганами» — і минуле одразу оживає. Без годинника заблукаєш у часі, без карти — у сенсі. З обома не заблукаєш ніде.