Люди пива та молока

Північні староєвропейці

Люди культури лійчастого посуду заселяли величезну, як на ті часи, територію від південного узбережжя Балтики аж до Чехії, Словаччини й української Волині. Назва походить від характерної особливості культури — кубків з віночком у вигляді лійки, які зустрічаються на всіх поселеннях цих людей. Важливими ознаками культури є також мегалітичні споруди та курганні надмогильні насипи. Культура лійчастого посуду сформувалась на нижній Ельбі та в середній течії Вісли на основі місцевих племен, а також якоїсь групи людей лендельської культури (див Лендельська культура). Остання, серед іншого, передала місцевій людності гени, які дозволяють дорослим переварювати лактозу. Генетичні дослідження вказують: майже половина представників культури лійчастого посуду в більшості своїй були носіями гаплогрупи I, що зближує їх з людністю староєвропейських культур. Під час пізніх фаз свого розвитку люди культури лійчастого посуду колонізували майже всю центральну Європу, утворивши кілька регіональних субкультур. До речі приблизно 35% сучасних мешканців карпато-галицького регіону є носіями саме згаданої гаплогрупи.

Перші вози в Європі

Основними галузями господарства племен культури лійчастого посуду були землеробство і розведення корів, овець, кіз та свиней, хоча полювання та рибальства теж відігравали свою роль. Сіяли, переважно, ячмінь, пшеницю, горох, бобові та льон. Поля обробляли з використанням рала та волової тяглової сили, щоправда, ще підсічно-вогневим способом. Отже, через виснаження ґрунту села часто переносили з місця на місце, хоча й на невеликі відстані. Незаперечним доказом використання худоби у господарстві є знахідки на поселеннях цих племен кісток волів, а також скульптурних зображень волів в ярмі.

А ще культурі лійчастого посуду належать найстаріші, принаймні в центральній Європі, спроби конструювання колісних возів. Для зберігання збіжжя на поселеннях копали спеціальні зернові ями, стіни яких обмазували глиною та випалювали. Основні знаряддя й зброю виготовляли з кременю, - у тому числі плоскі клиноподібні сокири, які треба було вставляти в розщеплене топорище та закріпляти в ньому смолою та мотузкою. Бойові сокири-молоти із провухом виготовлялись зі сланцю, огранувались, шліфувалися та полірувалися. На відміну від стріл чи списів, які застосовувались на полюванні, молоти була винятково бойовою зброєю, і рани, нанесені ними, виявлялись жахливими.

Люди культури лійчастого посуду не знали металургії, але з мідними виробами вже були знайомі й зрідка та в невеликій кількості імпортували з півдня плоскі сокири з міді й мідні прикраси. Характерно, що розповсюджені в той час на півдні Європі мідні сокири, за своєю формою нагадують саме кам'яні бойові сокири людей культури лійчастого посуду.

Молочні амфори та пивні келихи

Окрім лійкоподібних кубків з високою шийкою, ще однією поширеною формою посуду були так звані амфори — великі, круглобокі посудини з вузьким горлом і невеликими ручками (двома або чотирма), явно призначені для молока і для носіння на мотузках. Ще однією специфічною, властивою тільки для цієї культури, формою посуду були комірцеві фляги — невеликі, схожі на карафки посудини, з високою вузькою шийкою, на якій посередині виступав дископодібний комірець.

Є також глечики, слоїки, вази на піддонах, підставки для хліба, поїльники, схожі на сучасні кавники та керамічні ложки. Орнаментація посуду виконувалась насічкою, зубчастим штампом та відбитками мотузки. Поверхня столового посуду, зазвичай чорна й гладка, її затирали кістяним лощилом до блиску.

Ця різноманітність форм кераміки обумовлена особливостями господарства людей культури лійчастого посуду, в харчуванні яких велику роль відігравали молоко, рослинні олії та алкогольні напої зі злаків. Зокрема, знамениті лійкоподібні келихи, швидше за все, виконували роль наших пивних склянок, а, судячи з кількості таких келихів, які зазвичай знаходять в поселеннях цієї культури, пиво тут було вельми популярним напоєм. Зрештою, в цьому не було нічого дивного, оскільки саме алкогольні напої були єдиним масовим, доступним усім засобом дезінфекції.

Села та кладовища

На теренах України населення культури лійчастого посуду зазвичай обирало для своїх поселень місця, зручні для захисту від можливих нападів чужинців - на мисах і вершинах львівського Розточчя. Їх обносили ровами та валами, а часом і частоколами. Забудова складалася із наземних жител, що мали заглиблену частину. Житла були прямокутними, близько 12 метрів завдовжки та 6 метрів завширшки, хоча зустрічались і довгі будинки, довжиною до 40 метрів, можливо, призначені для кількох сімей. Житла зводили на дерев’яному каркасі, плетені стіни обмащували глиною, а зсередини обігрівали округлими глинобитними печами на дерев'яному каркасі.

Найдавніші могили людей лійчастого посуду являли собою камери з дерева усередині довгої могили, які зверху засипали землею, а вхід завалювали камінням. Монументальні гробниці розташовувалися в центрі поселень, хоча вони призначались явно не для звичайних громадян, а виключно для представників суспільної еліти. Померлим дарували посуд, імовірно з їжею, а також кам’яні інструменти. Схожі вироби часом знаходять у ріках та озерах поблизу поселень, при тому це були не випадкові втрати, а цілеспрямовані пожертви якимсь лісовим чи водяним духами. Існували й культові центри, оточені частоколами, ровами й валами.

Історична доля культури лійчастого посуду

Південними сусідами людей культури лійчастого посуду були трипільці (див. Трипільська культура), з якими стосунки укладались, ймовірно, по-різному. З одного боку трипільський посуд та жіночі статуетки трапляються в селах культури лійчастого посуду, а лійчасті келихи у трипільських селах, що свідчить про торгові контакти. З іншого ж боку, вали та рови довкола сіл також зводились невипадково. На зміну культурі лійчастого посуду в Європі прийшла культура шнурової кераміки (див. Культура шнурової кераміки). Як свідчать дані археології та генетики, шнуровики швидко й дуже жорстоко винищили чоловіків культури лійчастого посуду, а жінок включили у свої роди, як рабинь, наложниць та, кому пощастило, дружин. Східні групи субкультур лійчастого посуду уникнули цієї долі та еволюціонували в культуру кулястих амфор (див. Культура кулястих амфор).