Світанок арійського світу

Дніпровські сонцепоклонники

Всередині сьомого тисячоліття до Різдва кілька племен кукрецької культури (див. Кукрецька культура) подались далеко на схід і дістались Дніпрових порогів, започаткувавши там нову археологічну культуру, яку називають сурською або сурсько-дніпровською. Причини цього переселення невідомі, але, мабуть, не останнє значення мали економічні міркування. Придніпровські заплави були чудовим місцем для випасу худоби, а в самій ріці були без ліку риби. Хоча не можна виключати і якихось інших причин, зокрема світоглядних. Бо ж віра й релігія для людей неоліту були не менш, а може й більше важливі, аніж для сьогоднішніх людей. Жодних доказів стосовно якихсь змін в духовному світі переселенців немає, однак можна обережно допустити, що такі зміни все-таки були, якщо подивитись на подальшу долю цього невеликого народу. До речі, в назві Сурського острова, який дав назву культурі, виразно чується ім’я Сур'ї1 — арійського бога Сонця. Звісно, людність сурської культури майбутнім своїх нащадків не переймались. Їх набагато більше цікавив хліб щоденний, а кількість і якість цього хліба була обумовлене ландшафтом та кліматом.

Господарство сурської культури

Мисливство ще відігравало значну роль — сурські люди в степу з луком та стрілами полювали на турів, коней та сайгаків. В полюваннях людям допомагали одомашнені собаки. Улітку сурські племена селилися на берегах річок, де ловили неводами та били острогами рибу і, час від часу, полювали, а поруч на заплавних луках випасали худобу — в основному корів і, часом, свиней. Люди сурської культури були знайомі і з землеробством, однак, місцевий ґрунт хоч і був родючим, важко піддавався обробці за допомогою рогових мотик. Тому поля були невеликими, а перевагу віддавалось скотарству — кормів тваринам вистачало.

Вистачало й сировини для виробництва інструментів та зброї. На придніпровських розсипах кременю збирали та обробляли ядра-нуклеуси. Переважно нуклеуси виготовляли кукрецького типу у формі олівців, хоча були й призматичні, сплощені. Подекуди траплялись наконечники зроблені з пластин яніславицького типу (див. Яніславицька культура). Відомі кістяні рибальські гачки, грузила для сіток, сланцеві тесла, долота з кременевих сколів, знаряддя для обробки деревини (сокира, тесла й великі скребачки). Для сурської культури характерні мікролітичні вироби з кременю, які використовували для виготовлення різальних інструментів, на кшталт серпів.

З кості виробляли також рибальські гачки, остроги, кинджали, прикраси та багато інших речей. Такої кількості різноманітних виробів з кістки, вірогідно, не знала жодна інша неолітична культура на теренах України. Кераміка сурської культури є дуже своєрідною, переважно гостродонною. Її ліпили з добре відмуленої глини, іноді з домішками товчених мушель, і прикрашали вирізаним по сирій глині орнаментом, що також є унікальним в неолітичній Україні явищем. Улюблений елемент орнаменту - зиґзаґ. Ще однією «родзинкою» сурської культури є кам'яні посудини з місцевого м’якого стеатиту2 - слоїки з гострим чи плоским дном та ківшики з закругленим денцем.

Друзі й вороги

Однак, найбільше майстри сурської культури були заклопотані виробництвом зброї. І не тільки мисливської. Популярними були шліфовані сокиро-молоти та булави для ближнього бою, багато наконечників метальних списів з кістяною основою та кременевими мікролітичними вкладками, які, вірогідно, залишали після себе дуже важкі й болючі рвані рани, та явно не призначались для полювання на тварин. Кістяні наконечники стріл були гладкими мисливськими та зазубреними бойовими. І останніх було більше. Мілітаризм сурської культури не став випадковим. У сурчан існував тривалий і затятий конфлікт з людьми дніпро-донецької культури (див. Дніпро-донецька культура). Про контакти з дніпро-дончанами свідчить присутність в сурських поселеннях кераміки, виготовленою за дніпро-донецькими шаблонами. Річ у тім, що майже в усіх неолітичних культурах виготовленням домашнього посуду займались жінки, а вони могли бути як законними дружинами сурських чоловіків, так і невільницями, взятими в полон.

Життя в облозі

Села сурської культури не були великими. Зазвичай це кілька будинків, розміщених по колу з центральним майданчиком посередині, який, можливо, служив загоном для худоби. Житла — великі, округлі в плані землянки, стіни яких по традиції плели з лози та обмазували саманом, а дахи накривали очеретом. На початковому етапі існування культури поселення зводили на берегах річок поближче до річкових заплав рибальських угідь. Однак, у зв’язку з військовою загрозою, ці поселення було покинуто і села стали будувати тільки й виключно на островах та добре захищених річкових мисах.

Історична доля сурської культури

Близько 5 500 року до Різдва людям сурської культури все-таки довелось поступитись дніпро-дончанам, які прийшли сюди з північного Подніпров'я. Частину населення було винищено, частину асимільовано. Тільки південним племенам сурської культури вдалось зберегти свою ідентичність та відступити зі своїх земель у північне Приазов’я та у Крим, і ця частина сурського етносу стала етнічною основою середньостогівської (див. Середньостогівська культура) культури та взяла участь у формуванні культури маріупольської.