Лісовики півночі

Походження колочинської культури

Колочинська культура виникла на основі північної групи людності черняхівсько-київської культури (див. Черняхівсько-київська культура) з помітним впливом групи балтських племен галіндів, далеких нащадків людей бондарихінської культури (див. Бондарихинська культура), на що вказує наявність балтійських назв річок у регіоні поширення колочинців. Генетично колочинці були однаково близькими до празько-корчинської (див. Празько-корчаківська культура) та пеньківської культур (див. Пеньківська культура), тому часом колочинську культуру називають північним елементом спільного празько-пеньківсько-колочинського культурного комплексу.

Господарство колочинської культури
У господарстві колочинців домінувало землеробство — сіяли в основному ячмінь і просо. Під поля використовували переважно ділянки, розташовані поблизу річок, на що вказує топографія поселень. Землеробство велось підсічно-вогневим методом, тому виснаження полів, мабуть, було однією з основних причин поширення колочинської культури. Колочинці використовували залізні насадки на рала, серпи досконаліших типів і ротаційні жорна. Розводили велику рогату худобу, свиней, коней, у меншій кількості – овець та кіз.

Основна маса знарядь праці виготовлялася із кричного заліза: це сокири, ножі, серпи, коси й тесла. В колочинських поселеннях трапляються залишки майстерень, пов'язаних з ковальством та металургією заліза й кольорових металів. Використовувалися також кістяні шила й рибальські гачки, глиняні пряслиця, кам'яні зернотерки й точила. Предметів з якісної сталі було небагато, найчастіше з неї виробляли зброю — наконечники списів та стріл. Такі види ремесел, як гончарство, прядіння, ткацтво, обробка шкіри тощо, за умов натурального способу життя залишалися в межах родинного промислу. Кухонні горщики, посуд для зберігання продуктів, миски й сковороди були грубо зліплені з глини без використання гончарного кола й неорнаментовані. Пряслиця — сплощені біконічні, деякі з солярними знаками.

У колочинських жінок користувались популярністю своєрідні прикраси — пластинчасті віночки у вигляді стрічок та односпіральні скроневі кільця, на шиї одягали гривні різного типу. Плащі застібали бронзовими та срібними фібулами — пеньківськими пальчастими, антропозооморфними або у вигляді широких пластин. Рівень торгівлі також був невисоким. Поодинокі пряжки візантійського походження, які трапляються в колочинських селах були, швидше за все, воєнною здобиччю. На загал, рівень життя колочинців був набагато нижчим ніж у людей черняхівсько-київської культури.

Села та цвинтарі

Колочинські села розташовані невеликими агломераціями по декілька хутірців, переважно на невисоких терасах, інколи на схилах балок або на дюнах у заплавах річок. Укріплень села не мали, що говорить про відносно мирні умови життя більшості населення колочинської культури. Щоправда, в північній частині колочинського ареалу, на теренах сучасної Брянської області Росії, існувало декілька укріплених валами та ровами міст, які слугували притулками на випадок ворожої навали для мешканців розташованих поблизу сіл. Головним типом житла була квадратна напівземлянка з вогнищем або піччю-кам’янкою та центральним стовпом, що підтримував дах. Використовувалась зрубна або каркасна конструкція стін, яку накривали соломою або очеретом, при цьому вхід знаходився з південної сторони. Господарські споруди представлені головним чином ямами-льохами. Поблизу поселень знаходились цвинтарі. Покійників спалювали за межами цвинтарів, перепалені кості небіжчика зсипали в урну або просто в неглибоку яму. Урни інколи накривали перевернутою великою корчагою. У поховання окрім посуду клали металеві прикраси, а чоловікам ще й наконечники списів. Над могилою часом насипали невисокі кургани.

Історична доля колочинської культури

В антсько-словенському протистоянні колочинські князі підтримували антів, а коли ті врешті-решт зазнали поразки, колочинська культура припинила своє існування, ставши одним з елементів формування волинцівсько-роменської культури (див. Волинцівсько-роменська культура) сіверян.